Майже шість років тому наша дочка вийшла заміж в село на Черкащині. Ми не хотіли того раніше, адже дівчинка у нас міська, має дві вищі освіти. Але потім, на початку вторгнення, змирилися й подумали, що так навіть краще, в селах спокійніше.
Поїхали оце в гості на ювілей свахи і переконалися: все там добре у нашої донечки, і люди свати хороші, і чоловік Іринку нашу любить, видно, і онучка гарненька росте, але те що я побачила! Вже тиждень оговтатися не можу!
Як я вже написала, у моєї Іринки дві вищі освіти, а вона заміж за сільського хлопця вийшла, за Сашка. Познайомилися вони десь на сільськогосподарській конференції. Ну що ми могли зробити? Любов у них. І поїхала Іринка наша наша за коханням у село, щастя, що не дуже далеко від обласного центру.
Молоді твердо сказали: весілля робити не хочуть, пішли розписалися і на море у Грецію злітали. Та й поїхали жити у село, до зятевих батьків. У них два будинки у дворі, новіший молодим віддали. Шість років минуло, Іра вже і мамою стала.
Ми з чоловіком на роботі ще, тут оці події у світі закрутилися, так ми ніяк не могли вибратися у село до сватів і дітей, а дочка з зятем і донечкою у нас іноді бувають, у них своя машина хороша.
Так ось, відгукнулися ми нарешті на запрошення сватів і дітей і поїхали на всі вихідні, яких тоді якраз випало три підряд, у село. до свахи на ювілей.
Все там добре у нашої донечки, і люди свати хороші, і чоловік Ірину нашу любить, видно, і онучка гарненька росте, але те що я побачила! Вже тиждень оговтатися не можу.
Приїхали ми в той день ближче до вечері. З подарунками для всіх, звичайно. Нас радо всадили за стіл, батьки Сашка теж у будинок до молодих прийшли.
Дочка на стіл здоровенні пательню зі смаженою на шкварках картоплею поставила, до неї подала бутерброди – хліб зі смальцем і солоним огірком. Соління ще були і салати, олів’є і зі свіжої городини, і смажена курка. Як на мене – занадто для вечері. Ірина ніколи так не харчувалася, поки у місті жила.
А на десерт дочка принесла скибки білого батону, намазані маслом, притрушені рясно цукром і з молоко всім у кружках, ще тепле, з-під корівки не давно. Ну як так можна після такої ситної вечері?
Та то ще нічого. Далі почалися “ягідки”.
Настав ранок. Ми з чоловіком біля 8-ї вийшли, а ніхто вже давно не спав. Хоч і вихідні. Нас запросили снідати. Я думала, будуть якісь сирники-налиснички і кава, але я помилялася.
Як дочка готувала сніданок, я спостерігала і слова не могла мовити. Смалець на пательню, потім кружальцями домашню ковбасу туди, а на верх – штук 12 яєць. І Ірина ще дістала миску холодцю з холодильника. На сніданок. До яєчні. Ну а на десерт – так, на десерт були налисники і кава.
Обідали борщем. У каструлі з борщем плавала, крім реберець, ціла рулька, і ложка в тому борщі стояла від жиру. Подали дочка зі свахою борщ зі сметаною. На друге – вареники з картоплею і капустою, заправлені шкварками.
Як же я чекала вечора неділі, аби поїхати додому, ви не уявляєте!
І ось тепер про одне лиш і думаю: що сільська рідня з донечкою зробила, коли вона отак нас стрічає – такими пригощеннями? Це ж вона і сама так їсть щодня, виходить, і онучка, це таке у них заведено в родині.
І як Ірину переконати, що це не правильно? Як порятувати дитину? У неї дві вищі освіти, а вона домашньою ковбасою снідає з холодцем і смальцем. Я прямо спати не можу від усього цього.
Автор – Олена К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.