Максим третій день виїдає мені по телефону все те, що є в моїй голові, тому що я посміла виїхати доглядати за хворої мамою. Що ви! Кинула ж його саменького, ось яка я погана дружина! А я не вважаю, що мушу танцювати з бубном навколо дорослого мужика. Тиждень прожити без дружини він може, я теж не на курорт виїхала.
Мама у мене захворіла чимось простудним. Не новомодної болячкою, оскільки в лікарню її не поклали, залишили лікуватися вдома. Вона у мене людина літня, плюс ще купа своїх діагнозів. Живе сама в райцентрі, поруч нікого немає з рідних, щоб потурбувалися про неї.
Мені спочатку вона говорити нічого не хотіла, щоб я не хвилювалася. І не сказала б, але я сама подзвонила, по голосу чую, що щось не так. Розпитала, виявилося, що вона вже другий день з високою температурою. Лікар був, щось виписав. Каже, чекає поки легше стане, щоб до аптеки дійти.
Я маму насварила, взяла за свій рахунок тиждень відпустки на роботі, почала збиратися до мами. Їхати години дві, але я ж не одним днем. Максима я навіть не питала, а просто поставила перед фактом, що їду.
– Я проти, – сказав чоловік і відбув на роботу.
Ну, проти й добре, я тебе почула. Але те, що чоловік проти, для мене в жодному разі не привід кидати літню хвору маму одну. Взяла речі і поїхала. Звичайно, перед цим я зварила обід і вечерю на кілька днів. Не зовсім же я монстр, правильно?
Мама довго бурчала, що я приїхала з нею возитися, але я все зробила правильно. Вдома продуктів немає, у неї тримається температура, ліків теж немає. Як я могла не приїхати? Зварила їй суп курячий, принесла ліки, ліжко поміняла, компотик кисленький зварила. Сама вона це все робити б не змогла.
Увечері телефонує незадоволений Максим з питанням “ти де?”. Сказала, що, як і збиралася, до мами поїхала.
– Я ж сказав, що я проти! Чому ти поїхала?
– Тому що ти просто вередуєш, а мама хворіє, вона самісінька тут, їй потрібна допомога і догляд.
– Лягала б тоді в лікарню!
Я побажала йому на добраніч і вимкнула телефон. Незадоволений він, погляньте-но на нього! Я ось теж незадоволена, що він банальних речей не розуміє, і що ж тепер? Буває.
Я за мамою доглядала ще два дні, поки вона не почала одужувати. Принаймні, температура вже не було високою. Але зберігалася слабкість, кашель, до вечора ставало гірше, але вона сама вже ходила.
Максим весь цей час дзвонив і вимовляв, що мама могла б лягти в лікарню і не викликати мене. Там є медперсонал і лікарі, які повинні були б її лікувати. А я маю бути вдома з чоловіком.
– Ти сам не можеш поїсти? Або забув, як пралка виглядає? Ти, дорослий здоровий мужик, мені третій день скиглиш!
– А чому я сам маю це робити, якщо у мене дружина є? Це твої обов’язки!
Я зрозуміла, що хтось в край вже обнаглів. Розбалувала я чоловіка. Гаркнула, що у нього теж є обов’язки, які він не виконує. Наприклад, безбідно утримувати сім’ю. Щось не виходить у нього, чомусь, бачте, мені доводиться працювати. До того ж, і будинок весь на мені. Макс ще дужче образився.
Мама все це чула, засмутилася сильно.
– Ну ось, говорила ж, не треба приїжджати було, Тонечко. Тепер з чоловіком посварилася…
– Ні, мамо. Тут як приказці, не було б щастя, та нещастя допомогло. Добре, що поїхала, на ситуацію з боку подивилася. Коли постійно в цьому живеш, то не бачиш, здається, що все нормально. А у мене чоловік, виявляється, гірше малої дитини, ще й нахабності через край. Так жити не можна, я не прислуга, не нянька, щоб він мені такі концерти влаштовував. А коли діти будуть, мені від нього допомоги не чекати, виходить, тільки додатковий клопіт? Мене це не влаштовує.
Я твердо для себе вирішила, що коли повернуся додому з Максимом буде серйозна розмова. Або він залишає свої падишахські замашки, або ми розлучаємося. Жити і народжувати діток в тому, що я побачила, я не збираюся.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
