Максима не було дома всю ніч. З’явився він близько дванадцятої в понеділок. Я не стала, як завжди, закривати на все очі, і вирішила поговорити з чоловіком відверто. Та все закінчилося тим, що наступного дня я стояла з сином на руках на батьківському порозі. Виявляється, я повинна була йому подякувати, оскільки він без золотої медалі, на відміну від мене, досяг набагато більших висот у кар’єрі.
Мене звати Наталя. Я народилася і виросла в дуже освіченій та інтелігентній сім’ї, мої батьки – лікарі. Тато багато років був на посаді головного лікаря у великому обласному центрі. Я, у свою чергу, теж не відстаю від своїх рідних людей.
У школі, я навчалася дуже добре, за такі зусилля мене навіть нагородили золотою медаллю. Ну, загалом, я була розумна і вихована дівчинка, з якої, за словами моїх педагогів, усі інші повинні брати приклад.
У нас у школі було багато хлопців, але найпомітнішим, і звичайно ж не слухняним, так би мовити, дворовим хуліганом був Максим. Незважаючи на свою “чорну” поведінку, всі дівчатка були по вуха в нього закохані та мріяли, що він зробив свій вибір на їх користь.
Я, теж була в захваті від Максима, я не розуміла, чому мене так сильно тягне до цього сумнівного персонажа, адже він повна протилежність мене. Ну, нічого не вдієш, як то кажуть серцю не приказати. Ось так я і вчилася, вдень зубрила і гризла граніт науки, а ночами думала про Максима і про наше з ним весілля та щасливе сімейне життя.
Коли я навчалася в 10 класі, зі мною стали відбуватися певні трансформації, я з гидкого каченя перетворилася на красивого, граціозного та витонченого білого лебедя. Якось у шкільній їдальні до мене підійшов Максим і ні з того ні з сього заговорив зі мною. Розмова була банальна, на кшталт привіт, як справи і так далі. Наприкінці навчального дня він запропонував мені піти з ним на побачення.
Я трохи зніяковіла, але все ж таки дала йому свою згоду, ще б до мене не просто підійшов і заговорив хлопець моєї мрії, він ще й запропонував мені з ним погуляти. Всю цю ніч я не могла заснути, я страшенно хвилювалася і уявляла в голові нашу з ним зустріч.
Наступного вечора ми з Максимом зустрілися в нашому місцевому міському парку, він напрочуд був милим і тактовним, не таким як у школі, грубим і хамуватим. Ми з ним гуляли, Максим виявився дуже начитаним і ерудованим хлопцем, як тільки я це зрозуміла, то відразу для себе вирішила, що кращого чоловіка годі й шукати.
Але всі мої ілюзії були розвіяні вже наступного дня. Прийшовши до школи до першого уроку, я побачила, як Максим мило щебече з іншою дівчинкою. У мене очі вмить наповнилися сльозами, я розплакалася і втекла додому, це був перший і єдиний раз у житті, коли я без поважної причини не з’явилася на уроках.
Я довго сумувала, більше пів року, але потім почуття почали вщухати, і я забула про цей прикрий інцидент. Після закінчення школи, я вступила вчитися до престижного столичного ВНЗ на бюджетну основу. Додому, я приїжджала не часто, частіше до мене в гості приїжджали батьки і заразом вирішували свої справи.
На літні канікули я вирішила поїхати додому, прогулюючись теплим літнім вечором тим парком, де я кілька років тому гуляла з Максимом, я знову на нього наткнулася. Він мене впізнав і зав’язав розмову, він казав, що дуже шкодує за свій підлий вчинок. Він розповідав мені, що весь цей час шукав мене, але так і не знайшов. Максим мені запропонував зустрітися, і я сама не знаю, чому погодилася.
Так і почався мій роман з Максимом, тільки тепер це були не дитячі прогулянки парком, а справжні серйозні та дорослі стосунки двох молодих людей. Після закінчення літа Максим поїхав зі мною до столиці, там він влаштувався у престижну охоронну компанію. Його взяли до цієї організації тому що він був у армії і мав серйозну фізичну підготовку.
Коли Максим став добре заробляти, ми з ним переїхали жити на орендовану квартиру, а коли він зміг заробити на свій власний будинок, то ми вирішили відгуляти весілля. Практично відразу у нас з’явився малюк, все було дуже добре, навіть можна сказати чудово.
Максим мене просто на руках носив, але щойно дитині виповнилося пів року, його ніби хтось підмінив, я не впізнавала свого колись коханого чоловіка. Він став грубим, часто тримав в руках чарку і пропадав ночами невідомо де. Я таку його поведінку довго терпіти не стала і почала йому все говорити прямо в обличчя. Він, мабуть, такого натиску від мене не чекав і вирішив показати, хто в домі господар.
Згодом, коли він охолов, то став просити у мене пробачення, я звісно, не приймала їх. Рано-вранці я взяла сина, деякі речі і поїхала до батьків.
Лише після цього випадку я зрозуміла, що таких “хлопців-хуліганів” не змінює навіть час.
Через декілька днів він мені зателефонував і сказав, що я мала б йому подякувати, що він мене в люди вивів. Наголошував на тому, що жінка, навіть така розумна, як я, нічого в житті не доб’ється. А ось він, той чоловік, який в школі вмів лише списувати, доробився до власного будинку і такої кар’єри.
Я лише хочу подякувати своїм батькам за підтримку, яку вони мені дали. Навіть не знаю, щоб я робила з дитиною на руках, якби не вони…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua