Мало того, що моя мама не допомагає мені з дитинкою, так вона ще й критикує моє виховання, і при першій же можливості “тикає мене носом”. Я коли чую, що подруги йдуть десь на каву, а діти залишаються з бабусями, мене розриває через несправедливість. Але і це ще не найгірше, я знову при надії, а Божені лише недавно два виповнилося.
Два роки тому у мене народилася донечка Боженка. Ми дуже довго налагоджували своє нормальне життя, спочатку я боролася з годуванням, я не хотіла давати суміші, і врешті-решт, в мене з цим все врегулювалося, хоча, насправді, все було дуже важко в мене.
Потім до цього додалася “мамська депресія”. Перші кілька місяців були дуже важкими. І ось на даний час я чекаю другу дитину. Я повинна бути краще підготовленою, але я зовсім не відчуваю цього.
Багато в чому винна моя мама. Замість допомоги та розуміння я отримувала лише образи, незацікавленість та повну байдужість. Я завжди добре ладнала з мамою. Ми не були великими подружками, але я знала, що завжди можу прийти до неї за порадою, і вона мене не відверне. Тому ситуація після появи дитинки мене дуже здивувала.
Коли Боженка капризувала вночі, у неї були змішані день і ніч, і я почувалася виснаженою, вона навіть не згадувала, що може доглядати за нею.
– Просто зачекай, поки у вас буде друга дитинка. Вам це сподобається. Ти взагалі не будеш спати, – повторювала вона мені знову і знову. Жодного разу я не чула від неї пропозицію, що вона піде погуляти з онучкою, щоб я в цей час трішки відпочила.
Мені стало сумно, особливо коли я почула від своїх друзів, якими незамінними для них є рідні матері, як вони їм допомагають, піклуються про онуків. Мама ніколи цього не робила для мене. Вона тільки критикує мене за те, як я доглядаю за Боженкою. За її словами, я занадто опікуюся своєю дочкою і балую її.
– Бачиш, я тобі казала, що посієш, те й пожнеш, – сказала вона мені, коли я поскаржилася, що Боженка не може заснути сама в ліжечку. Це не єдиний випадок, їх набагато більше. Я спустошена безжалісністю моєї матері. І зараз, коли я чекаю другу дитину, я боюся, що буде далі.
Я хотіла б встановити з нею певні межі. Щоб сказати їй, що я відчуваю. Її слова просто викликають у мене стрес, і я впадаю у відчай, тому що, за її словами, я роблю все неправильно у вихованні. Але я дуже переживаю, що вона образиться.
Мама дуже легко ображається. Коли її хтось критикує, вона може дуже довго злитися і не хотіти з цією людиною розмовляти. Я боюся, що це саме те, що трапиться зі мною. І я не хочу цього допустити. Я хочу, щоб у моїх дітей була бабуся і вони мали про неї гарні спогади. Кращі ніж у мене…
А як у вас ситуація? Вам допомагають батьки з дітками?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
