Не повірите! Мій чоловік дає людські імена побутовим предметам: посуду, побутовим приладам, меблям… І що далі, то у більш хронічній формі проявляється ця традиція.
Мало того, Женя ще й розмовляє з ними. Та ще так щиро, що можна подумати, що це якісь його близькі родичі. У нас у серванті мешкає чашка Аркадій. На ній намальований смішний пінгвін у кепці. Ранок починається з привітання Аркадія та ніжного питання:
— Аркашенько, може бахнемо кави?
Одного разу я не витримала і запитала:
— Чому ти назвав його саме Аркадієм?
Чоловік глянув на мене поглядом, повним образи і звернувся до свого «чашкового» друга:
— Ось як із такою недалекою жінкою існувати в одній квартирі. Не одружуйся, Аркаше, ніколи! Не потрібна тобі жодна пінгвіниха. Нам і вдвох добре!
Тому купувати ще одну чашку з подібної пернатої серії я просто не ризикнула. На дачі мій чоловік завів милу болгарку. Болгарку в сенсі інструмент такий, а не жінку певної національності. Спочатку він назвав її Сніжана, оскільки вважав, що її ім’я має бути особливим. Але щойно їхні «стосунки» почали розвиватися на новому рівні щоденного дотику, зрозумів, що ім’я їй надано неправильно. Так болгарка стала Зоєю.
– Зойко! Давай займемося корисними справами! – звертався до неї Женя, дістаючи з підвалу. Зойка «відповідала» своїм коронним «дрінь-дрінь» і разом вони починали працювати.
Після плідної роботи Женька прощався зі своєю подругою і укладав її спати до наступного побачення. Але це ще квіточки! Як тільки ми переїхали на нове житло, невдовзі у нашій квартирі з’явилася Антоніна Костянтинівна. Дуже поважне ставлення до великої шафи-купе. Ми замовили її практично відразу ж, як переїхали. Я не хотіла, щоб мій одяг і взуття припадав пилом у ящиках, а чоловік радісно підтримав мою ідею.
Історія Антоніни Костянтинівни дуже неординарна. Нам привезли її у розібраному вигляді. Чоловік якраз вирушив на два тижні у відрядження. Я не хотіла так довго чекати і жити серед пакетів, картонних коробок, поличок, комплектуючих та різних складових моєї майбутньої шафи, тому домовилася про її складання.
Наступного дня до мене завітав Антон Костянтинович. У мене склалося враження, що цей чоловік перед виходом з дому вилив на себе літр найдешевшого одеколону, а для хоробрості ще й прийняв його всередину. Він був майстром від Бога!
Антон Костянтинович збирав шафу з дев’ятої години ранку до одинадцятої години вечора. За цей час він тричі поїв, вісім разів попив чай і понад двадцять разів сходив на перекур.
Я вже мільйон разів пошкодувала про своє рішення. За цей час мій чоловік встиг би не тільки зібрати всі меблі, необхідні для п’ятикімнатної квартири, а й побудувати під шумок невелику лазню і альтанку. Після того, як Антон Костянтинович пішов, я ще два тижні провітрювала квартиру. Речі так і лежали в коробках і чекали на хімчистку.
Повернувся Женя. На той момент квартира вже практично повністю втратила аромат відвідування диво-майстра. Благовірний радісно потер руки, побачивши новеньку шафу, але, відчинивши її дверцята і відчувши огидний запах одеколону, тільки й зміг запитати:
– Що це?
— Це Антон Костянтинович! – відповіла я. Так наша шафа отримала таке шанобливе ім’я свого «батька», вона відтоді Антоніна Костянтинівна. Чоловік завжди радиться з шафою, чи варто йому одягати той чи інший костюм, разом вони підбирають краватку та колір сорочки. Ось такі у них цікаві стосунки.
Ще в нас мешкає Степан. Це журнальний столик. Ми купили його дуже спонтанно. Коли приїхали додому, виявилося, що інструкцію до нього написано китайською та англійською мовами. Більше варіантів не було.
Спочатку Женя змусив мене читати китайською. Потім слізно плакав, що вибрав собі таку недалеку й неосвічену дружину, яка здобула золоту медаль у школі та червоний диплом в економічному, яка не знає китайської.
Потім Женька зглянувся і дозволив мені перейти на англійську. Але з англійською у мене справи були не набагато краще за китайську. Часто в інструкції звучав вираз “Step one!” У моїй вимові воно вимовлялося просто “Степан”. Так стіл отримав своє ім’я. У його потайній шухляді ми зберігаємо різні потрібні дрібниці.
Ще у нас живе Маруся. Це мікрохвильова піч. Я здогадуюсь, чому чоловік назвав її саме так, але побоююся спитати. Женя завжди спілкується з нею з такою ніжністю та любов’ю, що я часом відчуваю себе зайвою.
— Зігрій це для мене, мала! – воркує чоловік із мікрохвильовою піччю. На покарання я дуже рідко мию Марусю вологою ганчіркою і найчастіше прошу про це чоловіка.
Окремо варто розповісти про Василину. Слава Богу, вона мешкає у нас на дачі. До її послуг ми вдаємося надзвичайно рідко, адже Василина часто ламається.
Якось я не втрималася і почала питати Женю, чому плита носить таке ніжне і благородне ім’я. Чоловік спокійно відповів:
— Була в мене якось Василина! Увесь час ламалася.
Коли він щось готує на дачі, то ніжно запитує:
— Васько, ну сьогодні ти зробиш для мене все чи знову будемо з тобою грати в динамо?
Нещодавно у нас з’явилася попільничка Матільда. Ось цей персонаж змушує мене турбуватися про чесність життя мого чоловіка у шлюбі. Занадто ласкаво він її потирає і ніжно розповідає про життя.
Така дивна поведінка дуже заразна. У нашого кума нещодавно з’явився телевізор Соня (від торгової марки “SONY”), телевізор Люся на честь неприступної красуні-сусідки та пральна машинка Орлова. Остання отримала своє ім’я завдяки знаменитій актрисі, яку досі обожнює теща кума.
Вчора ми гостювали у моєї мами. Вона пила чай і помішувала його ложкою Ізабеллою. Коли я спитала, чому її так назвали, ненька подивилася на мене, як на дурненьку. Чоловік підтакнув і сказав уголос:
— Ну, що за безглузді запитання?
Навіщо я все це розповідаю? Щоб про дивацтво моєї чудової родини дізналися якнайбільше людей!
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
