– А куди шапку кинути? – запитала Настя. – Класти, – автоматично поправила її Гануся, обурено дивлячись на сина. – Мама! – спробував захистити свою наречену син, але Настя сказала: – А чо? Нехай твоя мамка мене поправляє! У мене ж діти, я повинна говорити правильно.
“Людоньки!”. “Кинути”, “мамка”, “діти”… Які діти?”- промайнуло в голові у Ганусі – коректора з багаторічним стажем. – Мамо, Настя в дитячому садку працює, – прояснив ситуацію син.
“Дострибався… догулявся… Ось і отримуй тепер. Які дівчата були! Валина дочка – перекладач. Олина – старший бухгалтер”, – думала Гануся.
Гануся з чоловіком давали синові повну свободу, і ось результат: сільська дівка окрутила хлопчика. “Ну нічого, гени і здоровий глузд візьмуть своє”, – заспокоювала себе жінка.
– Мам, а цукор де? – запитала Настя у Ганусі через тиждень після весілля. – Настя, називай мене, будь ласка, на ім’я по батькові, – строго сказала Гануся. – Добре, Ганна Іванівна, – зітхнула дівчина.
А через місяць приїхала тітка Насті, яка виростила її після відходу матері (батька у Насті ніколи не було). Огірочків привезла, варення, сметанки… Довелося стіл накривати. – Заспівай, Настуню, – попросила тітка, і Настя заспівала.
Дзвінкий, чистий голос вразив свекруху і трохи примирив її з тим, що відбувається. – Гаразд, їхати треба, свахо, – сказала тітка. – Права була Настя: хороша ти, Гануська, баба, хоч і інтелігентна! На весіллі-то і поговорити до ладу не встигли…
Свекруха, чекаючи, чим скінчиться весь цей безглуздий фарс, спостерігала за сімейним життям свого сина і з подивом бачила, як змінюється її хлопчик. Настя з ним як з дитиною – “Миленький мій”, “Золотий мій”, а він і радий старатися: і по дому почав щось робити, і на дачу разом з сім’єю їздить, коли раніше тільки і чули від нього, що у нього інтелектуальна робота, а для господарських потреб є спеціально навчені фахівці.
“Молодець, Настя! – говорив свекор Ганусі. – Взяла нашого телепня в оборот”. І друзі, з якими раніше водився куди попало, тепер приходили до них в будинок: Настя стіл накриє, нагодує всіх, посидить з ними. Нехай краще під нашим наглядом, – пояснювала невістка свекрусі свої дії.
-Хоча скоро йому не до друзів буде! Настя посміхнулася і погладила живіт.
Ходила Настя легко – свекруха раділа: в їх жіночому колективі яких тільки розмов про вагітних не розповідали, а через дев’ять місяців народила дочку, потім через два роки сина. – Ну як там твоя селючка? – запитували у Ганни на роботі. – Так нормальна дівчина, – сердито відповідала Гануся, обурюючи себе за те, що, не розібравшись як слід, розповідала всім про неосвічену невістку.
А так-то якщо подивитися? У Валі дочка досі принца чекає, у Олі – розлучилася давно, а наша – і мати відмінна, і господиня чудова, і на роботі цінують. Чула Ганна, коли онуків з саду забирала, як завідуюча говорила одній із матусь: “У Насті Петрівни група не гумова, всіх дітей до неї не впхаєш!”
А уколи жодна медсестра так не зробить, як Настя: “Потерпи, потерпи , миленька!”Але ж зовсім не боляче!
Минуло п’ятнадцять років. На черговій річниці весілля сина раділи Гануся зі свекром, дивлячись на сина з невісткою: внуки чудові, своя квартира, а відносини – як в перші роки шлюбу. І тітка Насті тут же, друзі сина, колеги Насті. – Заспівай, дочко, – звернулася свекруха до Насті. – Зараз разом заспіваємо, золотий мій, ти нам музику включиш? – покликала вона чоловіка.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – geotoriya
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
