fbpx
життєві історії
– Мам, Надя сьогодні всіх женихів у мене забрала, – скаржилася Наталя, повернувшись з танців – мені вже двадцять сім, я так ніколи заміж не вийду! – Наталя і Таня були рідними сестрами, батька у дівчат не було. Мати одна виховала дочок, старшу вивчила, влаштувала на роботу, залишилося тільки заміж вдало видати. Але хлопці не поспішали просити її руки і серця, всюди, де Наталя з’являлася з молодшою ​​сестрою, хтось обов’язково задивлявся на Таню і за іронією долі вибір сестер часто збігався!

– Мам, Надя сьогодні всіх женихів у мене забрала, – скаржилася Наталя, повернувшись з танців – мені вже двадцять сім, я так ніколи заміж не вийду!

– Доню, не переживай, давай я тебе познайомлю з Сергієм? Хлопець нещодавно перевівся до нас з міста, не має значення, правда з дитбудинку… але це й на краще!

Наталя і Таня були рідними сестрами, батька у дівчат не було. Мати одна виховала дочок, старшу вивчила, влаштувала на роботу, залишилося тільки заміж вдало видати.

Але кавалери не поспішали просити її руки і серця, всюди, де Наталя з’являлася з молодшою ​​сестрою, хтось та обов’язково задивлявся на Таню і за іронією долі вибір сестер часто збігався.

***

Сергій виявився дуже товариським, серйозним хлопцем, почав доглядати за Наталеею. І все б добре, але спокою старшій не давала молодша сестра, їй все здавалося, що дівчині подобається Сергій, аж надто пильно вона дивиться на нього, занадто близько нахиляється, щоб щось запитати і цей їх безглуздий інтерес до книжок… годинами можуть обговорювати щось.

– Мамо, відправ Танюшу вчитися в місто, ох відчуваю ці бесіди до добра не доведуть, – зітхала старша сестра.

– Та ти постійно з мухи слона робиш, дочко, ну поговорили трохи, що ж в цьому такого то.

Та не по кутах же ховаються…

Надя незабаром вступила до медичного, отримала кімнату в гуртожитку і поїхала. Наталя зітхнула з полегшенням.

Минуло півроку, як-то Надя йшла з занять і побачила в натовпі знайому фігуру, підійшла ближче – Сергій!

– Вітання! Яким вітром? – вигукнула дівчина.

– Так ось приїхав місто подивитися, як тут все змінилося, давно не був, – сказав він зніяковівши.

– Може прогуляємося, я поки ще його сама погано знаю, але тут є одне красиве містечко.

Весь вечір Надя із Сергієм гуляли по шумним міських вулицях, їли морозиво в кафе, а прощаючись, він зізнався, що припинив відносини з Наталею.

– Надюш, давай розпишемось… я вже виклопотав перевод назад в місто, – зі страхом говорив Сергій.

– А як же мама, Наталя? – розгублено запитувала дівчина.

– Як як? Забудуть. З часом. Ти мені відразу сподобалася, в перший же вечір, але сестру твою аж надто Тамара Андріївна нав’язувала, я посоромився відмовити, все ж вона моя начальниця…

– Добре, Сергію я подумаю, – відповіла Надя.

Як і обіцяв, незабаром чоловік перевівся в місто, зняв квартиру, зробив невеличкий ремонт. А незабаром молоді розписалися і почали жити разом. Знаючи, що вдома її ніхто не чекає після такого вчинку, Надя більше до матері не їздила. Так пройшов рік, а напередодні новорічних свят дівчина повідомила Сергію, що чекає дитину! Він підхопив її на руки і закрутив по кімнаті.

– Надюша, я такий радий! Завжди мріяв про велику родину.

Дівчина посміхнулася і поцілувала чоловіка.

Незадовго до півночі 31 грудня, в їхньому будинку пролунав дзвінок. Надя і Сергій перезирнулися.

– Піду відкрию, – сказав він.

На порозі стояла Наталя з малюком на руках.

– Що, коханий, не очікував? Хороший я вам подарунок зробила так? – сказала вона простягаючи дитину. – От тримай. Син у тебе. Матвій.

– Ти п’яна?

– І що? – засміялася жінка, – мені можна, ти все життя мені зіпсував і вона, сестра рідна називається. Кому я потрібна тепер з дитиною?

Наталя заплакала, малюк заворушився в пелюшках.

– Забирайте, не потрібна мені це дитина, – вручивши Сергію згорток, попрямувала геть.

– Хто там, дорогий? – прибігла на голоси Надя.

– Сестра твоя… ось… малюка залишила…

Йшли роки, про Наталю нічого не було відомо, мати після зникнення дочки з онуком сильно здала, пішла з роботи, почала випивати. Колишня подруга по службі якось заглянула відвідати жінку і передала їй міську адресу Сергія.

– Ось, тримай, в кадрах виклопотала.

– На що мені їх адресу, поїхали і ні відповіді ні привіту. Ось і вся подяка дочки, ростила її, виховувала, а вона хвостом вильнула і поїхала, – ридала Тамара Андріївна.

– Так може через Наталю і не приїжджала.

– Та теж хороша, ось де її носить із немовлям…

– Давай я поїду і дізнаюся все.

– Ні Світлано, дякую тобі за все, але це моя сім’я, мої турботи.

Через кілька днів Тамара Іванівна стояла на порозі дочки квартири, відкривши рот від подиву.

– Надя? Наталя у тебе? – запитала вона почувши дитячий плач.

– Проходь мамо, на порізі не стій, зараз сама і побачиш.

Ступаючи ватяними ногами жінка пройшла в кімнату і побачила двох малюків, одного зовсім ще крихту, а іншого трохи постарше. Очі жінки наповнилися сльозами і вона обняла доньку…

Минуло десять років, Матвій і Роман підросли, ходили вже в третій клас. Бабуся Тамара душі в онуках не чула. На літо все сімейство перебирається в село в старий бабусин будинок, садили город, а до осені збирали великий урожай і робили заготовки.

В один з серпневих теплих деньків хвіртку відчинила жінка, озирнулася і закрила очі. З хвилину вона стояла нерухомо, ніби щось пригадуючи.

– Вам кого? – запитав її з’явився наче нізвідки хлопчик.

– Матвій?…

– Так, так ви до кого?

– Синочку… це я, твоя мама, ти пробач мене, синку…

З будинку на голоси вибігла Тамара Іванівна, вона дивилася на дочку і не впізнавала її, змарніла, постаріла Наталя стояла обіймаючи сина, а побачивши матір, кинулася до неї.

– Проходь в будинок, повно сльози випликала. Бачиш, син виріс, матері не знаючи, ти де була?

– Я намагалася налагодити своє життя, так нічого не вийшло, Надька все зіпсувала…

– А на Надію голос не піднімай, вона сина твого ростила, ночами не спала, поки ти казна-де пропадала. Дякую ще сказати повинна… – з докором сказала Тамара Андріївна.

Наталя розплакася, всі ці десять років вона безпробудно пила та підробляла прибиральницею в місцевому магазині, більше її нікуди не брали.

Втомившись від такого життя, хвора і постаріла, повернулася додому, та так і прожила одна однісінька до старості, сина їй не довірили… жінці залишилося тільки молитися і просити вибачення за свій давній вчинок перед рідними, від цього ставало трохи легше і лише старенька мати бувало гладила по голові, примовляючи: «Рідненька моя, не плач, обійдеться все, все налагодиться…» і ставало спокійно і тепло, як в дитинстві…

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook