– Мам, – опустивши очі почав Микита, коли після весілля пройшло два тижні – ми з Танею вирішили харчуватися окремо. Завтра привеземо новий холодильник, будемо там свої продукти тримати.
– Синку, а чому?
– Нам так зручніше, – промимрив син і поспішив піти на роботу.
І справді на кухні, яку ми колись так любовно обставляли з чоловіком, з’явився додатковий холодильник. Мені дуже хотілося тоді сказати: «Дякую, що замок не повісили!»
Стрималася. Нехай буде так, як вони хочуть, але по моєму це нерозумно другий холодильник і окремо готувати.
А молоді саме так і стали робити, мої страви, які Микита завжди любив, тепер я їла одна. Було б півбіди, якби Таня готувала нормально, але вони обидва працювали з ранку до вечора, днем перекушування в кафе, а ввечері…
В хід йшли куплені пельмені, розігріта піца та інша їжа на швидку руку.
– Микита, ти чого блідий такий? – злякалася я якось побачивши з ранку сина.
– Щось шлунок болить, – поскаржився він.
– Це все ваша сухомятка!
І я посадила сина за стіл і налила свіжий бульйон. Ще кілька років тому синові поставили діагноз «гастрит», рідка гаряча їжа була йому просто необхідна, у невістки ж не було часу варити синові супи і готувати нормальну їжу… Мою їжу він в присутності дружини не їв звичайно.
Нещодавно я вийшла на пенсію, тепер могла варити з ранку до ночі, і всі були б задоволені. Так ні, Таня не згодна!
Я все-таки почала змушувати Микиту їсти нормальну домашню їжу. Одного разу ранком підловлю, то в обід він прибіжить.
Але одного разу нас застукала невістка. Вона раптом з’явилася з роботи раніше і застала ідилічну картину: Микита сидить на кухні і наминає свою улюблену гречку з м’ясом.
Що почалося!
– Микита, що відбувається?!
– Танюш, розумієш, мені захотілося гаряченького…
– Тобто тобі не подобається, як я готую, – Таня звузила очі.
– Люба, ти готуєш чудово, але рідко – втрутилася я. – У сина хворий шлунок, сухомятку йому не можна.
Далі був скандал, моя невістка – вихована жінка, вона не кричала, виражалася, нікого не ображала. Але краще б вона прокричала і розбила пару тарілок, ніж вислуховувати крижаний тон і слова, якими вона безжально добивала Микиту.
В результаті мене попросили більше не втручатися в їхнє життя…
В ту ніч я не могла заснути, не знаходила собі місця, не розуміла, в чому ж винна?
Дальше більше. Таня брала участь у прибиранні нашої трикімнатної квартири досить своєрідно. Вона мила і чистила тільки їх з Микитою кімнату. Іншу частину мила я. Ну й добре, мені було не важко, не старезна адже стара.
Але невістка примудрялася перетворити щотижневу прибирання в демонстрацію власної переваги. Вона з такою ненавистю терла ганчіркою, що мені здавалося, ніби я їй щось винна за це. А в ув’язненні прибирання завжди стелила мокру ганчірку на паркет перед своїми дверима. У тому місці він вже здувся і почав скрипіти.
– Микита, синку, поясни Тані, що так робити не можна, – намагалася я достукатися до сина.
– А що сталося?
– А то ти не знаєш, – дратувалася я – багато вже сталося, наприклад, що вона зі мною не розмовляє. Чому? У чому я знову завинила?
– Мам, та не бери в голову. Вона просто сильно втомлюється.
Увечері я почула, як Микита умовляв дружину роз’їхатися.
– Ще чого, така шикарна квартира в центрі в центрі міста! Ти що не розумієш? За неї ми в кращому випадку зможемо отримати дві одинички. Мама ж твоя не вічна, правда? Зараз трохи потерпимо, а потім вся квартира буде наша.
Ось так… вона мене вже ховає, чекає не дочекається, як я заберуся на той світ! І залишу їм квартиру…
З того дня вирішила я жити за її правилами. Не хоче спілкуватися зі мною – не треба. У молодості я дізналася всю красу комуналки, не звикати мені.
В один із днів Микита вийшов стривожений з їх кімнати з червоними очима.
– Мам, у нас є що-небудь від ангіни?
– У тебе горло болить?
– Ні, у Тані.
Зайшла я до них, Таня лежала на ліжку горя нездоровим рум’янцем, мляво звісивши руку. Незважаючи на її протести викликала лікаря. Мені раптом стало її шкода, мама далеко, в іншому місті, пошкодувати нікому, але ж ще дівчисько, тільки грає в сильну, дорослу жінку.
Лікар діагностував ангіну, велів лежати і багато пити. Микита помчав в аптеку, а я зварила морс з журавлини.
– Дякую, – прошепотіла невістка і розплакалася.
– Нічого, нічого, скоро все пройде – втішала я її.
Прийшов син, дали Тані ліки і вона заснула.
На четвертий день висока температура зробила невістку більш балакучою.
– Тамара Віталіївна, дякую вам… Знаю, що винна і ви на мене ображені. Не знаю, чому себе так вела. Повірте, я не відьма!
– Ти лежи, не розмовляй, я зараз чай принесу.
– Ні, вислухайте, мені завжди здавалося, що свекрухи ведуть таємну війну з невістками. Моя мама все життя плакала від своєї свекрухи. І я вирішила, що у мене так не буде! Краще нехай через мене плачуть, а я не дозволю!
Таня відкинулася на подушку важко дихаючи.
– Дитинко, що ж ти так розпереживалася? Тобі не можна нервуватись…
Увечері прийшов з роботи син застав дивну для нього картину: ми з Танею сиділи поряд, розглядали його дитячий альбом і сміялися.
Микита було відкрив рот, але швидко взяв себе в руки.
– Я тут дещо смачненьке приніс, – сказав він дістаючи з пакета піцу і круасани.
– Микита, прибери їх куди-небудь, наша мама спекла такий смачний яблучний пиріг, просто пальчики оближеш!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
