fbpx
життєві історії
– Мам, – опустивши очі почав Микита, коли після весілля пройшло два тижні – ми з Танею вирішили харчуватися окремо. Завтра привеземо новий холодильник, будемо там свої продукти тримати

– Мам, – опустивши очі почав Микита, коли після весілля пройшло два тижні – ми з Танею вирішили харчуватися окремо. Завтра привеземо новий холодильник, будемо там свої продукти тримати.

– Синку, а чому?

– Нам так зручніше, – промимрив син і поспішив піти на роботу.

І справді на кухні, яку ми колись так любовно обставляли з чоловіком, з’явився додатковий холодильник. Мені дуже хотілося тоді сказати: «Дякую, що замок не повісили!»

Стрималася. Нехай буде так, як вони хочуть, але по моєму це нерозумно другий холодильник і окремо готувати.

А молоді саме так і стали робити, мої страви, які Микита завжди любив, тепер я їла одна. Було б півбіди, якби Таня готувала нормально, але вони обидва працювали з ранку до вечора, днем ​​перекушування в кафе, а ввечері…

В хід йшли куплені пельмені, розігріта піца та  інша їжа на швидку руку.

– Микита, ти чого блідий такий? – злякалася я якось побачивши з ранку сина.

– Щось шлунок болить, – поскаржився він.

– Це все ваша сухомятка!

І я посадила сина за стіл і налила свіжий бульйон. Ще кілька років тому синові поставили діагноз «гастрит», рідка гаряча їжа була йому просто необхідна, у невістки ж не було часу варити синові супи і готувати нормальну їжу… Мою їжу він в присутності дружини не їв звичайно.

Нещодавно я вийшла на пенсію, тепер могла варити з ранку до ночі, і всі були б задоволені. Так ні, Таня не згодна!

Я все-таки почала змушувати Микиту їсти нормальну домашню їжу. Одного разу ранком підловлю, то в обід він прибіжить.

Але одного разу нас застукала невістка. Вона раптом з’явилася з роботи раніше і застала ідилічну картину: Микита сидить на кухні і наминає свою улюблену гречку з м’ясом.

Що почалося!

– Микита, що відбувається?!

– Танюш, розумієш, мені захотілося гаряченького…

– Тобто тобі не подобається, як я готую, – Таня звузила очі.

– Люба, ти готуєш чудово, але рідко – втрутилася я. – У сина хворий шлунок, сухомятку йому не можна.

Далі був скандал, моя невістка – вихована жінка, вона не кричала, виражалася, нікого не ображала. Але краще б вона прокричала і розбила пару тарілок, ніж вислуховувати крижаний тон і слова, якими вона безжально добивала Микиту.

В результаті мене попросили більше не втручатися в їхнє життя…

В ту ніч я не могла заснути, не знаходила собі місця, не розуміла, в чому ж винна?

Дальше більше. Таня брала участь у прибиранні нашої трикімнатної квартири досить своєрідно. Вона мила і чистила тільки їх з Микитою кімнату. Іншу частину мила я. Ну й добре, мені було не важко, не старезна адже стара.

Але невістка примудрялася перетворити щотижневу прибирання в демонстрацію власної переваги. Вона з такою ненавистю терла ганчіркою, що мені здавалося, ніби я їй щось винна за це. А в ув’язненні прибирання завжди стелила мокру ганчірку на паркет перед своїми дверима. У тому місці він вже здувся і почав скрипіти.

– Микита, синку, поясни Тані, що так робити не можна, – намагалася я достукатися до сина.

– А що сталося?

– А то ти не знаєш, – дратувалася я – багато вже сталося, наприклад, що вона зі мною не розмовляє. Чому? У чому я знову завинила?

– Мам, у нас є що-небудь від ангіни?

– У тебе горло болить?

– Ні, у Тані.

Зайшла я до них, Таня лежала на ліжку горя нездоровим рум’янцем, мляво звісивши руку. Незважаючи на її протести викликала лікаря. Мені раптом стало її шкода, мама далеко, в іншому місті, пошкодувати нікому, але ж ще дівчисько, тільки грає в сильну, дорослу жінку.

Лікар діагностував ангіну, велів лежати і багато пити. Микита помчав в аптеку, а я зварила морс з журавлини.

– Дякую, – прошепотіла невістка і розплакалася.

– Нічого, нічого, скоро все пройде – втішала я її.

Прийшов син, дали Тані ліки і вона заснула.

На четвертий день висока температура зробила невістку більш балакучою.

– Тамара Віталіївна, дякую вам… Знаю, що винна і ви на мене ображені. Не знаю, чому себе так вела. Повірте, я не відьма!

– Ти лежи, не розмовляй, я зараз чай принесу.

– Ні, вислухайте, мені завжди здавалося, що свекрухи ведуть таємну війну з невістками. Моя мама все життя плакала від своєї свекрухи. І я вирішила, що у мене так не буде! Краще нехай через мене плачуть, а я не дозволю!

Таня відкинулася на подушку важко дихаючи.

– Дитинко, що ж ти так розпереживалася? Тобі не можна нервуватись…

Увечері прийшов з роботи син застав дивну для нього картину: ми з Танею сиділи поряд, розглядали його дитячий альбом і сміялися.

Микита було відкрив рот, але швидко взяв себе в руки.

– Я тут дещо смачненьке приніс, – сказав він дістаючи з пакета піцу і круасани.

– Микита, прибери їх куди-небудь, наша мама спекла такий смачний яблучний пиріг, просто пальчики оближеш!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page