fbpx

Мама була в Італії на заробітках 27 років, поїхала, коли ми троє були підлітками. Воно й зрозуміло: тато не працював тоді, важко було. Тепер ми всі завдяки їй з квартирами, машинами. У батька дача. Ми всі чекали маму, тато робив ремонти і беріг затишок, тримав родину разом, допомагав нам всім з онуками. Але мама повернулася пів року тому і повела себе геть дивно, ми всі не очікували. Ми з Чернівців самі

Розповім вам свою історію і дуже хочу почути якісь думки й поради, бо я насправді дуже розгублена.

Отже, я і вся моя родина з Чернівців, батьки з сіл поруч, але коли одружилися, то перебралися в місто.

Наші батьки обоє з багатодітних родин, тому ніхто їм особливо не допомагав. Винаймали квартиру, потім їм дали однокімнатну квартиру, в ній і народилися ми троє – я, старша сестра і менший брат.

І ось тоді нашій сім’ї стало справді дуже важко. Часи були важкі, грошей не вистачало, а тут ще й батька звільнили з роботи, здоров’я у нього погіршилося і забезпечувати всю нашу велику сім’ю в нього не виходило.

Що лишалося робити мамі, аби нас усіх виростити? Вона обрала шлях заробітчанки. Ми її підтримали. І мама поїхала в Італію, там їй допомогла влаштуватися на першу роботу її давня знайома, яка вже працювала там кілька років.

Мама бувала вдома, перший раз приїхала через пʼять років, а потім вже щороку. Але все рівно наше виховання і турбота про нас були на батькові. Трохи допомагали бабусі і дідусі, але мінімум.

А мама нас забезпечувала, доглядаючи італійських літніх сеньйорів.

Так минали роки, ми всі троє давно дорослі, маємо своїх дітей, а дочка старшої сестри вже навіть вийшла заміж.

Всі живемо в Чернівцях, спілкуємося між собою, збираємося на свята у тата вдома чи на дачі.

Загалом, мама була в Італії на заробітках 27 років, поїхала, коли ми троє були підлітками. Воно й зрозуміло: тато не працював тоді, важко було.

Тепер ми всі завдяки їй з квартирами, машинами. У батька – дача і теж машина, все куплене мамою і ми їй за це неймовірно вдячні.

Ми всі чекали маму, її остаточного повернення. Тато робив ремонти і беріг затишок, тримав родину разом, допомагав нам всім з онуками.

І ось мама повернулася пів року тому, та повела себе геть дивно, ми всі не очікували.

Мама поселилася в маленькому готелі. Після довгих розмов з батьком вони два місяці тому розлучилися з батьком з її ініціативи.

Зараз мама купила собі доглянутий будиночок в передмісті Чернівців. З нами спілкується мінімум, до онуків байдужа. Їздить в Київ і Карпати з якимись подругами, живе в своє задоволення, ходить на йогу, до спеціалістів різних.

Ні, не подумайте, я не осуджую маму, вона в свої майже 70 має право жити, як їй комфортно. Але від цього нам всім не легше.

Нам не вистачало її всі ці роки. Ми чекали її, або надолужити спілкування, проводити час разом. А як чекав тато! Мені сумно від цього всього до сліз, брат і сестра також не розуміють маму.

Чому вона так себе поводить? Віддалилася від нас, наче ми і не рідні люди. Невже ми стали їй за ці роки чужі?

Я намагалася з мамою поговорити щиро і відверто, але вона на таку розмову не погодилась. Я не знаю, що робити.

Як нам повернути увагу і любов найріднішої людини? Що ми могли зробити не так і що можна зробити зараз, щоб виправити ситуацію?

Буду вдячна за вашу підтримку, думки і поради. Всім добра.

З повагою, Олена К., м. Чернівці

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page