Мама часто виглядала втомленою, і я її розуміла, як ніхто інший. Того дня вона взяла мене за руку, і ми присіли біля столу, на якому запарювався запашний чай. Її слова, а точніше – настанову, яку ніколи не можна обходити, я запам’ятала на все своє життя. І ви знаєте, завдяки цьому, я – щаслива!
Дмитро ходив за нею по п’ятах. Освідчувався у коханні. Говорив, що просто не може без неї. Писав романтичні повідомлення та обсипав компліментами. Вона навіть не знала, як усе сприймати.
Дмитро їй подобався. Стрункий симпатичний чоловік. Вмів заробляти гроші. Мав свою фірму. Напевно б інша на її місці прийняла його і насолоджувалася дарами, які він подарував. Тим більше що Люба на даний момент ні з ким не зустрічалося. Попередні стосунки закінчилися, а нових ще не було. Вона була у вільному польоті і чекала свого щастя.
– Ти багато втрачаєш, — постійно повторював він їй. – Могла б нічого не потребувати. Я готовий виконати будь-яку твою примху.
Їй було приємно чути ці слова. Звісно ж гріла душу його активна увага. Було в ньому лише одне “але”. Він був одружений, і у його сім’ї росли діти. А вона не могла піти проти своїх принципів. Розуміла, що “на чужому нещасті свого щастя не збудуєш”.
Їй було п’ять років, коли її батько пішов із сім’ї. Досі перед очима стояли мамині сльози. І тоді Люба присягнулася, що ніколи в житті не підійде до одруженого чоловіка, щоб нікому не завдавати болю. До того ж її мати періодично повторювала:
– Ось побачиш, дочко, повернуться їм наші образи. Бог все бачить!
І справді поряд із новою жінкою її батько не вжився. Почав заглядати в чарку. А його дружина також залишилася одна з маленькою дитиною на руках. Виявилося, що все у житті повертається: і добро, і зло.
От і намагалася Люба тримати облогу від настирливого шанувальника. Усі його вмовляння на неї не діяли. Варто було тільки озирнутися і згадати долю своїх батьків. Вона втомилася від його завзятості. Зібрала свої речі та й переїхала до іншого міста. Дізнавшись про від’їзд, він припинив усі переслідування. Не такими вже й сильними виявились його почуття
На новій роботі заступник директора одразу звернув на неї увагу. Скромна працьовита дівчина не намагалася виділитися з натовпу. Поглинута своїми справами, не дивилася на всі боки і не пліткувала з колегами. Було в ній щось загадкове. Він запросив її до кафе. Насамперед Люба подивилася на праву руку і не побачила там обручки. І все-таки про всяк випадок поцікавилася:
– Ви одружені?
Він трохи здивувався її питанню, тож поцікавився:
– А це так важливо для тебе?
– Дуже! Я не зустрічаюся з одруженими чоловіками! – твердо заявила дівчина.
– Тоді можеш перевірити мій паспорт! Я абсолютно вільний! – нарешті сказав їй Степан. – Останнім часом я надто багато займаюся роботою, тож до особистого життя так і не дійшло.
Люба у відповідь просто посміхнулася. На її душі стало значно легше. І вона із задоволенням прийняла його пропозицію. З того часу вони почали зустрічатися.
Степан виявився дуже добрим та уважним. Начебто вона, пройшовши випробування, отримала приз за те, що відмовилася від “брудних” стосунків із Дмитром. Через пів року вони відгуляли весілля. Люба зустріла своє справжнє щастя, на яке заслужила.
А ви вірите в бумеранг?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua