fbpx

Мама чоловіка Алевтина Богданівна перерахувала пельмені в тарілках у дітей і заявила, що я обділяю її рідну внучку, Валюшку, дочку чоловіка від першого шлюбу. Що тут почалося! І як тільки її чудесному синочку знадобилася моя допомога, я забрала свого сина і зникла за горизонтом. Ми з Вовою відразу вирішили, що спільна дитина нам ні до чого. І почалося нове життя. Не вчотирьох – я чоловік і двоє дітей, а вп’ятьох – з мамою чоловіка на додачу

Якби хто запитав у моєї колишньої свекрухи Алевтини Богданівни, чому розлучився її син, вона б розповіла сумну казку. Казку про мене, яка не побажала прийняти дитину чоловіка від першого шлюбу. дочку Валю.

Але ж мене, невдячну, її син прийняв, і мою дитину ростив, як свою. І як тільки її чудесному синочку знадобилася моя допомога, я забрала свого сина і зникла за горизонтом.

Насправді, причина розлучення – сама свекруха.

Ми з Дмитриком, моїм сином, переїхали в квартиру до Володимира, мого колишнього чоловіка, близько п’яти років тому. Володя був вже кілька років розлучений, а від першого шлюбу у нього залишилася чудова дочка, Валя. Я допомагала Вові виплачувати іпотеку. Адже, крім дочки, більше у чоловіка нічого не залишилося від першого шлюбу. Квартиру і машину він залишив колишній дружині, яка виховує його дитину.

Рік тому колишня Володимира благополучно вийшла заміж і  народила. Досить ревнива Валя сприйняла чоловіка матері в багнети і почала чудити. І колишня дружина відправила її жити до нас.

Ми з Вовою відразу вирішили, що спільна дитина нам ні до чого. У нього є дочка, у мене – син. Нам досить, цих би підняти. І переїзд Валі до нас мене порадував, я завжди мріяла про доньку. Я була впевнена – ми уживемося. Адже не може бути такого, щоб доросла жінка не знайшла підхід до 10-річної дитини.

Дитяча була поділена на 2 частини і почалося нове життя. Не вчотирьох – я чоловік і двоє дітей, а вп’ятьох – з мамою чоловіка на додачу.

Алевтина Богданівна була свято впевнена в тому, що до дівчинки я буду несправедлива. І приходила свекруха, як вона сама говорила, «припиняти несправедливість». Що було досить дивно з її боку.

Чоловік розповідав, що його мати не горіла бажанням спілкуватися з онукою, і жодного разу не відвідала її після розлучення батьків Валі. Жодного разу за кілька років! А тут в ній несподівано загорілися бабусині почуття, і вона кинулася на захист «сирітки при живих батьках».

Вона з рулеткою вимірювала дитячу, і, виявивши що половина мого сина більша на цілу половину квадратного метра, влаштувала виставу. Свекруха перерахувала пельмені в тарілках у дітей, і вирішила, що обділяють її рідну внучку. Адже різниця була в два пельмені! І якби Валя попросила добавки, я б дитині, звичайно, досипала. Алевтина Богданівна прискіпливо нишпорила по квартирі, і чіплялася до всього підряд:

– Чому у Дімки нова зубна щітка? (Син її зламав). Чому і Валюшці не купила? Ти її не любиш!

– Ага, своєму так вона нові зошити купила, з машинками! А Валя що, і простими обійдеться! (Валя сама зошити вибрала). І чому це, у твого сина лінійка 30 сантиметрів, а у Валюшки 20?

– Чому у Дмитра десять пар нових шкарпеток, а у Валі 7? Володимире, як ти можеш це терпіти?

При цьому, моєму синові не діставалося нічого. Лежало 2 яблука в кошику. Алевтина Богданівна одне помила і дала внучці, а друге приховала для дівчинки на потім. І нічого, що яблука були куплені на мої гроші, а не принесені турботливою бабусею.

Старання свекрухи дійшли до того, що вона стала вимагати нашого розлучення. Адже якби з Володею щось трапилося, я б претендувала на квартиру. І обібрала б бідну дівчинку, як липку. Чоловік розсміявся у відповідь на вимоги своєї матері, покрутивши пальцем біля скроні, і повідомив, що жити він зі мною збирається довго і щасливо. Тож якщо комусь і обломиться спадок, то ой як не скоро.

Апогеєм стали недавні іспити. Син здав всі на відмінно, а ось у Валі все було не так райдужно. Побачивши оцінки дітей, свекруха розійшлася не на жарт.

– Бачиш, Вово, як твоя дружина займається з твоєю дочкою? Бачиш, як вона робить уроки з Валечкою! Вона і в гріш вас не цінує, тільки про сина свого і думає! Ти сам подивися, на-на, глянь!

Вона мене так втомила за весь той час, що Валя жила з нами, що я не витримала:

– Ви все одно щодня у нас пасетеся, ось і робили б уроки з онукою! Це Вам зайнятися нічим, приходите щодня, нишпорите по квартирі. Я скільки разів просила Вас не приходити так часто? І попереджати заздалегідь? Все, з мене досить! Вово, я так більше не можу! Треба щось вирішувати з парафіями і повноваженнями твоєї мами, забагато їх.

Всі мої слова колишня свекруха вивернувся в свою сторону. З її слів виходило, що тільки вона одна і заважає мені перетворити пасербицю в Попелюшку. Що тільки її присутність заважає мені морити дівчинку голодом і змушувати обслуговувати мене і Діму.

Чоловік повірив в необхідність щоденної присутності своєї матері. Я з цим змиритися не змогла. Вона постійно намагалася посварити дітей, вічно всувала клини між мною і чоловіком. З роботи я бігла додому, щоб приготувати вечерю. Адже турботлива Валіна бабуся, поки чекала внучку зі школи, все дочиста з’їдала. У мене не було більше сил терпіти її закиди і причіпки.

Ми подали на розлучення і, буквально на днях, розлучилися.

Володя сказав в суді, що його мати переїхала до них, допомагати з дівчинкою. А я зрозуміла, що цього вона і добивалася. Що ж, я її вітаю. Свою війну зі свекрухою я програла, навіть не почавши. Адже вона не пожаліла дітей, не пожаліла власного сина. Ні до кого їй діла немає, аби самій намагатися замінити матір власній внучці, граючи роль своєрідної «дружини» при синові. Прапор яскравий їй в руки. Сподіваюся, вона буде щаслива. І Володя поруч хі своєю мамою.

А ми з Дмитриком тепер щасливі, ніхто нас не клює. Спокій і мир – ось що головне, а до цього і все інше приєднається, я в це вірю.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page