Свекруха всіх жаліє, всім допомагає, а з нас гроші тягне. Мама чоловіка ГалинаПавлівна – наш вирок, якась карма, що висмоктує позитив і гроші.
Скільки років Галину Павлівну знаю, а не перестаю дивуватися – як можна бути настільки різнобічною людиною: всім вона помічниця найперша, а як до нас не прийде, тільки скаржиться, бідкається і грошей просить. А ми не олігархи, щоб утримувати всіх, кого їй шкода.
Свекруха у нас офіційно на пенсії, але сама ще працює, як сама каже, щоб вдома не закиснути. Галині Павлівні потрібне постійне спілкування, а якщо прямо сказати, мама чоловіка не уявляє свого життя без перемивання кісток і збирання пліток. Вона завжди в курсі, у кого що трапилося, хто чим хворіє, кому хто зраджує, хто з ким п’є і їсть. Джерело непотрібної інформації, словом.
До цього захоплення у неї додається нездрава потреба всіх облагодіяти. І сусідці, яка на пляшці сидить, грошиків навіщось підкинути, і бідну колегу по роботі проспонсорувати, адже у неї діти, а чоловік пішов, і бабусю з п’ятого під’їзду на таксі звозити в лікарню. Здавалося б, яка жаліслива жінка.
Тільки ось у бідної колежанки машина крутіша, ніж у нас, а у бабусі з п’ятого під’їзду три сина і натовп онуків, які до неї через день їздять і в усьому допомагають. Про сусідку взагалі мовчу, та завжди знаходить гроші на свої потреби завдяки таким ось жалісливим, а потім до них то швидка, то поліція – таке джерело для пліток!
Словом, мама чоловіка збирає навколо себе персонажів, які і без її допомоги найпрекраснішим чином живуть собі. Краще б вона притулкам допомагала, діткам – користі було б більше. Але ні, в притулках же лише злодюжки працюють, там все виноситься, допомога за призначенням не піде. А сусідці зайва пляшка просто життєво необхідна, вона піде на користь.
Якби шановна Галина Павлівна займалася цією нісенітницею зі своїх грошей, то я б навіть слова не сказала, кожен сходить з розуму по-своєму. Але вона регулярно тягне з нас гроші. Уже не перший рік, між іншим. І ніякої розради з нею немає.
Розтринькає всю свою зарплату і пенсію, тому прийде до нас з видом вірної собачки, очі жалісливі-жалісливі, і давай розповідати про тяготи Олі з кадрів, Ірини Аасилівни з сусіднього будинку, Лідки-сусідки. А потім закінчує тихою фразою “ну я і допомогла в міру сил”.
Ця кодова фраза означає, що грошей у мами немає, їй нема чого їсти і вона на межі зникнення. Причому, це може статися і в кінці місяця, і в середині і на початку.
Ми з чоловіком скрипіли зубами, але давали грошей. А як відмовиш? Це все-таки не чужа людина. Зрозуміло, що не в коня корм і допомога ця ні про що, але все-таки.
А за місяць Галина Павлівна може і не один раз заявитися. Очі в підлогу, тихий сумний голосок і пристарсті в асортименті і з подробицями, кого хто кинув і з дитям на вулицю виставив.
Ми останнім часом перестали вже давати гроші їй в руки, самі купували і продукти, і ліки, комуналку самі платили. Ну так і це не допомагає. Наша жаліслива в додому до себе нахлібників понакличе, всіх нагодує, з собою дасть, а потім знову до нас з сумними очима.
Бачу єдиний варіант – поселити її з нами, щоб була під наглядом, але тоді допомога вже мені знадобиться, я з нею головою поїду через тиждень. Я б вже посадила її на голодні пайок, щоб виживала тільки на свої, але там не надто розуму багато, вона і загнутися може без нормального харчування та ліків. Не хочу брати такий гріх на душу, а як відвадити її тринькати гроші – не знаю. Нам синові на навчання збирати треба, а ми все на бабині примхи спускаємо. Чоловік рукою на маму махнув і змирився, а я не можу. Можливо, щось люди мені тут підкажуть, якийсь вихід з цієї сумної ситуації.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!