fbpx
життєві історії
Мама чоловіка, Катерина Олександрівна на повному серйозі оголосила мені: – Вам вже досить дітей! Я де стояла, там ледь і не сіла. Їй-то яка різниця? Виявилося, що велика! Ми Зараз ми будуємо будуємо будинок. – Ти взагалі чимось крім дітей займаєшся? Стільки років в декреті… Синові з тобою нудно, напевно. Тобі треба дівчаток в садок віддавати і на роботу виходити. А вона 5-те носить! У вас тут дитячий садок, ні копійки вільної немає ніколи, а матері допомога не потрібна?

Мама чоловіка, Катерина Олександрівна на повному серйозі оголосила мені:

– Вам вже досить дітей!

Я де стояла, там ледь і не сіла. Їй-то яка різниця? Виявилося, що велика.

Ми з Миколою багатодітна родина, у нас вже четверо дітей, я зараз при надії п’ятим малятком. І ось Катерина Олександрівна з якогось дива вирішила, що має право вказувати, скільки дітей нам мати. Не хочу її більше бачити, внуки їй, мабуть, теж зайві, тому обійдемося без бабусі. Вона ж нема за нас, не за дітей, а за себе переживає!

Ми з Миколою відразу, як почали жити разом і зрозуміли, що кохаємо одне одного, вирішили, що хочемо велику сім’ю.

Дітей наших ми всіх планували, до їх появи готувалися, тобто, не з бухти-барахти народили своїх діточок. У шлюбі ми 11 років, у нас двоє синів 10 і 7 років, і дві дочки-двійняшки 4 років. Зараз вирішили не дізнаватися стать дитини, нехай буде інтрига і сюрприз. Тим більше, речі у нас є і на хлопчика, і на дівчинку.

Відразу після весілля ми стали жити самостійно. Спочатку в моїй спадковій однушці, а потім підкопили, взяли іпотеку і купили трикімнатну квартиру. Зараз ми будуємо будуємо будинок, щоб усім було вільно і не сидіти одне в одного на голові, та й городик-садочок хочеться. Чоловік добре заробляє, я теж підробляю з дому по можливості – в’яжу на замовлення і даю он-лайн уроки в’язання.

Свекруха моя наше бажання мати велику сім’ю спочатку підтримувала. Але виявилося, що у нас різне розуміння великої родини. Для неї це три дитини, для нас – п’ять-шість. Коли народилися дівчатка, мама чоловіка все пророкувала, що я з глузду зістрибну, з такою юрбою. Але я справлялася, мені діти в радість. Та й чоловік допомагав по можливості. Іноді допомагали мої батьки.

Ми нікому не нав’язувалися і не просили допомоги. Захочуть – допоможуть, так ми з чоловіком міркували. Грошей теж ні з кого не тягнули, ми все розраховували, коли вирішувалися народжувати.

Якщо мої батьки допомагали нам фінансово, то мама чоловіка воліла все витрачати на свою молодшу дочку. Син для неї – відрізана скибка, хоча просити допомоги по господарству вона не забувала у “скибки”. Намагалася і гроші витягати, але у нас вільних поки не завелося, все підраховано і розподілено.

З онуками мама Миколи бачилася від випадку до випадку. Самі ми, як я і говорила, нікому не нав’язувалися, а вона чекала, аби її прямо звали-запрошували. На мені дім, господарство і діти, мені не до розшаркувань перед чужою мені жінкою. Тому вдома вона у нас з’являлася не часто. Зате коли з’являлася – в кожен куточок залізе, знайде пил і урочисто йде мені в ніс ним тикати. Не для того, щоб я це виправила, а щоб підкреслити, що я погана господиня, не справляюся. Але на мне таке не діє.

– Ти взагалі чимось крім дітей займаєшся? Стільки років в декреті… Синові з тобою нудно, напевно. Тобі треба дівчаток в садок віддавати і на роботу виходити. А вона 5-те носить! Все ж свіжий струмінь в життя, а то серед пелюшок зовсім обабишся. Кине тебе чоловік при такому розкладі. Подумай над моїми словами! – повчала мене Катерина Олександрівна.

Я тільки кивала головою і займалася своїми справами. Собака гавкає – караван йде. Дівчата у нас не дитсадкові, хворіють часто, та й гострої необхідності терміново бігти на роботу я не бачила. Ми не шикували, але грошей не бракувало.

А коли свекруха дізналася, що ми чекаємо п’яте малятко, вона закотила нам сцену. Навіть приїхати не полінувалася, хоча їй і не близький світ.

– Ви що собі взагалі думаєте? У вас і так четверо, досить вам вже дітей! Ви про майбутнє взагалі замислювалися?! – бушував мама Миколи.

Я думала, вона зараз почне розповідати, що дітей ростити дорого, що всім треба дати освіту і старт в житті, а ми не потягнемо. Я навіть відповідь заготувала, але те, що випалила свекруха, я взагалі не очікувала почути.

– У вас тут дитячий садок, ні копійки вільної немає ніколи, а матері допомога не потрібна? Навіщо вам ще дитина? Я вже рік натякаю, що непогано б ремонт в квартирі у мене зробити, а вам як об стінку горох! Вони ще одну дитину настругали!

Я могла тільки відкривати і закривати рот. наче риба на березі. Чоловік поруч стояв в такому ж стані. А свекруха тим часом договорилася до того, що якщо терміни дозволяють, треба щось робити з моїм положенням. На цих словах Микола свою маму і вивів від гріха подалі. Я людина мирна, але все має свою межу.

Ось воно що – свекруха від нас грошей чекає! Дочка чомусь маму утримувати не поспішає, так вона вирішила на сина перекласти всі турботи. Хоча Катерина Олександрівна сама ще при силах, працює на пристойній роботі, не голодує, а ремонт – було б бажання, зробила б. Як по санаторіям кататися – гроші є, а на ремонт з сина вимагає. Цікава пані, одним словом.

Звичайно, після її такого виступу спілкуватися з нею я не хочу. Та й онуків вона навряд чи побачить, самі вони не проявлять до бабусі інтересу, а вона обійдеться. Нехай вважає, що їх не існує, раз вони їй дорогу перейшли.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page