Мама чоловіка Владислава запросила нас зустрічати новий рік до них, я дуже зраділа, вона сама мені подзвонила.
Але наприкінці розмови Надія Сергіївна сказала:
– Але ж ти розумієш, Олено, приходьте без твоєї старшої дочки, ми ж сім’єю збираємося! Нехай Аліна до рідні батька їде!
Тобто у свекрухи одна умова: – моєї старшої доньки Аліни на святі бути не повинно. За словами свекрухи, вона збирає всю сім’ю, а дівчинка їй ніхто, адже це моя дитина від першого шлюбу.
У мене на момент заміжжя вже була дочка Алінка, їй було два роки. З батьком її ми ніколи не були одружені, але його батьки і він дитину визнали, допомагають Аліні, іноді беруть її до себе. Її батько одружений, а вона приїздить до його батьків зазвичай, але це буває не часто.
Все це від мого нареченого Владислава я не приховувала. Мені було важливо, щоб він прийняв мою дочку, це була одна з найважливіших умов продовження наших взаємин.
Влад порозумівся з Алінкою відразу ж. Було видно, що він щиро полюбив дівчинку. Ми рік пожили разом, а потім я зважилася на весілля, на превелике незадоволення свекрухи. Надії Сергіївні невістка з дитиною припала не до двору.
Що вона не хоче мати з Алінкою нічого спільного, було заявлено одразу. Я не збиралася нав’язуватися – не хоче, отже, нехай не спілкується. Моя дочка має бабусь, які її люблять. Любити мою доньку свекруха насправді не зобов’язана.
Ні, коли мама чоловіка приходила в гості, вона приносила якийсь невеликий гостинець, але на цьому ввічливому жесті їхнє спілкування закінчувалося. Аліна не кликала її бабусею, ми не просили маму Влада з дитиною посидіти і не намагалися нав’язати якось мою дочку у онуки Надії Сергіївні. Тим більше, ми планували спільну дитину, але не раніше, ніж Алінці виповниться років п’ять.
Коли старша дочка вже готувалася до школи, я народила ще одну дівчинку, назвали Міланкою. З рідною онукою свекруха із задоволенням няньчилася, приходила гратися і гуляти, натішитися не могла. З Аліною стосунки у неї залишалися відсторонено ввічливими. Усіх усе влаштовувало.
Зазвичай, на свята до свекрухи ми ходили без дітей, залишаючи їх з моїми батьками. А якщо свекруха хотіла бачити онучку, то сама приходила до нас. До цього року все було гаразд. Але цього року мама чоловіка вирішила зібрати всіх родичів у себе.
– Зараз такий час неспокійний, невідомо, коли ще зможемо всі разом зібратися. Як би знову вдома всіх не зачинили, – пояснювала вона своє рішення.
Нас мама чоловіка теж запросила, але дуже своєрідно – без моєї старшої доньки, якій зараз 10 років.
– Ми ж сім’єю збираємося, а дівчинка мені чужа. Залишіть її у якоїсь з бабусь, а самі приходьте та Міланку привозіть, – пояснила вона мені.
Я мала, мабуть, збентежений вигляд, коли передала слова Надії Сергіївні Владиславу.
– А як вона собі це уявляє? Що я скажу доньці? Що Надія Сергіївна її своєю родиною не вважає, тож ти не будеш новий рік з батьками святкувати? – здивувалася я.
Насправді Алінка вже давно кличе мого чоловіка татом, як і молодша, чоловік від цього мліє. Для нього моя старша дочка така ж його дитина, як і Мілана. З цим його мама досі не може змиритись.
Чоловіка теж зачепило, що мама ставить такі умови і проводить межу між дівчатками. Ти ж знаєш, що у сім’ї двоє дітей, ти запрошуєш сім’ю на свято, але ставиш умову одну дитини не брати. Цікаво, вона насправді розраховувала на нашу згоду?
Я сказала, що Влад нехай як хоче, а я за таких умов точно нікуди не піду. Ще не вистачало дитину образити через примхи свекрухи.
– Та я й сам не піду. Може заскочу ввечері, годині о шостій, привітати її, а потім додому, відзначати зі своєю родиною, з вами, – заявив чоловік.
Наступного дня він передзвонив мамі і сказав, що ми до неї на святкування нового року не прийдемо. Надія Сергіївна дуже засмутилася, що сімейне свято ми не хочемо зустріти з родиною.
– А ми, мамо, із сім’єю і зустрінемо. Моя сім’я – це дружина та дві дочки. Дві, мамо, а не одна. А ти цього зрозуміти досі не хочеш.
Надія Сергіївна тепер з нами не спілкується. На її думку, нічого такого б не трапилося, якби новий рік моя старша дочка зустріла або з моїми батьками, або з батьками рідного тата. А я вважаю, що трапилося б. Дитина вже достатньо доросла, щоб зрозуміти, що батьки та молодша сестричка поїхали відзначати свято без неї. Це нечесно по відношенню до Аліни, я на таке не пішла б ні за яких умов і дуже вдячна Владу, що він мене підтримав. Це означає, що ми – справжня родина!
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
