fbpx
життєві історії
Мама готувала борщ, і якось слово за словом розказала історію, ще з того часу, як була студенткою. Цю розмову, звісно ж, чув і мій чоловік. Коли ми пішли в свою кімнату, Ігор давай мені небилиці говорити. Ніби це мама у всьому винна, а робить з себе нещасне ягня

Мама готувала борщ, і якось слово за словом розказала історію, ще з того часу, як була студенткою. Цю розмову, звісно ж, чув і мій чоловік. Коли ми пішли в свою кімнату, Ігор давай мені небилиці говорити. Ніби це мама у всьому винна, а робить з себе нещасне ягня.

Я виросла у неповній родині. Коли мені було 6 років, мама вигнала батька за його зради та неповажне до неї ставлення. Батько розлютився і вирішив взагалі нічим нам не допомагати. Його батьківська сім’я підтримувала його у цьому намірі.

Наскільки я можу судити після років і розповідей мами та бабусі (маминої мами), які виростили мене, в родині батька всі були, м’яко кажучи, неадекватні люди. Тата мама свого часу вимагала, щоб мене назвали на честь неї, моїй мамі не подобалося ім’я – Стефа, і ​​вона запропонувала, як компроміс інші імена на вибір. Але татова мама все забракувала, упиралася у своїй вимозі, а потім сильно образилася, що мене назвали все ж таки не на честь її.

За весь час мого спілкування з татом і тією бабусею ніхто з них жодного разу не назвав мене на ім’я. Зверталися демонстративно – “мала”, “гей”, “Іди сюди”, “Алло”. Тато взагалі не радий був, що на світ з’явилася дівчинка, хотів сина. Він уже мав сина від першого шлюбу. Мати тата любила того онука. Тато платив у першу сім’ю аліменти та регулярно зустрічався із сином. Мене тато не любив.

На якомусь етапі його батьки купили йому квартиру, в яку він почав тікати після кожної дрібної суперечки з моєю мамою. Став кожні кілька днів затримуватись на роботі, а потім дзвонити та оголошувати, що переночує у тій квартирі, бо випадково опинився на тому кінці міста, втомився, далеко їхати додому тощо. Було й багато іншого. Тому жилося моїй мамі невесело. Не дивуюсь, що вона тата вигнала. Я зробила б це раніше, чесно кажучи.

Після розлучення тато сказав мамі, що його сім’я говорить йому, що я не його дитина. Мовляв, мама мене від когось нагуляла. Перші кілька років тато зрідка відвідував мене приблизно раз на квартал. Міг принести пакет апельсинів чи іграшку. Якось узяв участь у купівлі одягу на зиму — купив куртку та чоботи. Я росла, мене треба було годувати, одягати, я часто хворіла, потрібні були ліки. Грошей завжди бракувало. Мамі доводилося дзвонити татовій мамі та просити, щоб тато якось допоміг грошима. У такому разі тато міг дати трохи грошей.

Мама намагалася оформити аліменти вже після розлучення, але батькова рідня підняла зв’язки у поліції, і нічого оформити не вдалося. Мамі так і сказали в суді, що справа не піде, можете не старатися даремно.

Після того як не стало татової мами тато взагалі перестав до мене приходити. Я не бачила його 27 років. Дідусь (тата тато) жодного разу до мене не прийшов. Тітка (тата сестра) теж повністю проігнорувала. Коли мені було 18 років, мені подзвонив двоюрідний брат (батьків племінник), з яким я кілька разів бачилася в далекому дитинстві, і почав розпитувати, як я живу. Зізнався, що татові родичі попросили його мені подзвонити, самі не ризикнули. Я спокійно з ним поговорила, передала їм велике і полум’яне привітання. З того часу тиша.

Мама заміж так і не вийшла. Ростила мене, сама недоїдала, погано одягалася, але мене виростила, освіту дала. Наскільки знаю, тата вона дуже любила, вигнала від розпачу, а потім довго не могла його забути, комплексувала, що з нею було щось не так, що він її так швидко розлюбив.

Я від відсутності батька ніколи не страждала у дитинстві. Мамі дуже співчувала, що в неї так нещасливо все вийшло у шлюбі. Але ніколи я не сумувала за татом. Ніхто мене не дражнив у дитинстві, що батька немає. Більшість подруг та однокласників самі росли у неповних сім’ях.

І ось, вже будучи дорослою я зіткнулася вперше з осудом, що в мене немає батька, і з осудом матері, що вона виховувала мене сама.

Я вийшла заміж. Не скажу, що дуже вдало, але є дитина, чоловік заробляє гроші, якось живемо. Ігор ставиться до моєї мами погано, причому це справді на порожньому місці. Чомусь у його голові живе стереотип, що теща — найлютіший ворог зятя. Хоч як я намагалася подружити чоловіка з мамою, не виходить. Зараз уже й не намагаюся, обмежую їхнє спілкування по можливості, хоча мені дуже неприємна ця ситуація.

Розповідала чоловікові про своє дитинство. Звичайно, виникало питання, де мій тато. Я чесно розповіла, що він був не дуже добрий людина, що моя мама сама мене виростила, за що я їй вдячна і т. д. Думала, може, у чоловіка виникне хоч якесь співчуття до моєї мами, подяка за те, що вона мене одна виростила. Але реакція чоловіка виявилася несподіваною.

Ігор став засуджувати маму, мовляв, вона в чомусь неодмінно винна, коли мій батько не захотів допомагати нам після розлучення.

Моїм чоловіком була придумана дивна версія, що сім’я мого тата була права, коли сказали, що мама мене не від тата привела на світ. Мама випадково розповіла при моєму чоловіку про якийсь випадок, ще коли вона була неодружена, і згадала про якогось свого однокласника. З чого мой чоловік і зробив висновок, що саме той однокласник і був моїм справжнім батьком.

Я намагалася сперечатися з ним, але це неможливо. Він залишився при своїй думці. Ми з мамою не знаємо, сміятися чи плакати. Все це образливо для мами та для мене, але не може бути приводом для розлучення, як мені здається.

Ще дивнішою була реакція родичів чоловіка на моє минуле. Здавалося б, кому яке діло? Я ніколи не приховувала, що виросла у неповній родині, що батько був такий. Тому спокійно розповіла правду і свекрусі, і всім іншим. Яке ж було моє здивування, коли після цього ставлення до мене і моєї мами стало гірше.

Чоловік виріс у селі і там, як я вже зараз розумію, не прийнято розлучатися. А якщо розлучилися, то винна дружина, що не зуміла зберегти шлюб. І якщо їй самій важко ростити дітей, то це привід зневажати її, що вона невдаха, залишила дітей без батька та годувальника. Багато родин у родичів чоловіка дуже неблагополучні, на мій погляд. Чоловіки випивають, їдуть на заробітки в іншу країну і вдома бувають раз на рік, закордоном ходять наліво.

І ось ці люди засуджують мою маму і косо дивляться на мене, коли я говорю, що виросла без батька. Я просто здивована і навіть не знаю, як поводитися. Ніколи з таким не стикалася у житті. Так несправедливо. І всі дорослі. Мені за 30, на хвилинку. Яка вже різниця, у якій сім’ї я виросла? Невже мені варто приховувати правду про себе і говорити, що батько відійшов у засвіти чи щось?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua