Чоловік влаштувався працювати водієм-експедитором на молокозавод. Купили йому автомобіль. Почалися трудові будні.

Точніше, трудові ранку. Або навіть ночі: через три з половиною години після півночі Влад вже мав бути на базі, щоб завантажитися.

Я встаю о шостій ранку. Збираю дочку в садок. Раніше ще гріла Владу сніданок. Але у чоловіка змінився не тільки графік роботи, але і режим сну: підйом о третій годині ночі, вечеря о пів на шосту вечора і спати. Незалежно від того, робочий у нього день або вихідний.

Обов’язків мені додалося: не тільки побутові потреби повністю лягли на мої плечі, а ще мені довелося пристосуватися забирати доньку з дитсадка.

Вечори з Настею, теж стали належати мені, причому не можна було ненавмисно розбудити тата, якому вночі вставати на роботу. Іноді чоловік сам забирав дочку після обіду, перед тихою годиною, інакше вони бачилися лише тоді, коли вихідні Влада випадали на суботу або неділю.

До втоми згодом додалось навчання моєї мами, ми жили разом на момент тих подій. Зараз вона перебралася до бабусі, а Влад переїхав до своєї матері.

І за все це дякую мамі і її переконанням, що хороша дружина обов’язково повинна годувати чоловіка сніданками о третій годині ночі. Навіть здивувало, що не з ложечки.

Все почалося з пробудження о пів на третю.

– Іди і зроби чоловікові сніданок! – вимагала мама. – Проводеш, і далі лягай!

А я так не вмію. Прокинулася – і все, більше не засну. І сам Влад – не ляля маленька, а батько сімейства, руки-ноги в наявності, як і мікрохвильовка. Але вона мене не слухала.

– Не будеш годувати ти – він почне перетравлювати сніданок інший! Я тобі, допомогти хочу!

Хоч і було б цікаво подивитися на ту, іншу. На жінку, яка із задоволенням вставала в таку рань, але я попросила маму не лізти. Хотіла б допомогти – допомагала б з Настею.

Але ні. Будила мене посеред ночі і вимагати йти і гріти Владу їжу – це допомога.

Зрозумівши, що зі мною це не пройде, мама взялася за Влада. І знаєте, він побачив в її словах істину: він же працює! Раніше отримував сніданки. І, за його словами, нічого не змінилося: так, час підйому змінилося, але дружина – то колишньою вже залишилася.

Умовляння і вмовляння не допомогли. Я йому розжувала і розклала по поличках всі свої доводи, але чоловік уперся. А що не впертися, якщо за спиною така потужна група підтримки?

Вони почали нападати на мене удвох. Я мовчала. Сперечалася, сподівалася, що вони вгамовують. Даремно. Вони розгубили залишки совісті і підключили Настю:

– Мамо, а чому ти тата не любиш? – запитала у мене дочка по дорозі додому.

Хто сказав? Бабуся. Чому? Мама тата не любить, тому що не годує? І бідний голодний тато змушений працювати з бурчали живот. Ось так. І якби ж то просто бабуся сказала, так тато ще й підтвердив. І коли встигли?

Дитину, їм я не пробачила.

Зараз я віддаю собі звіт в тому, що втома зіграла величезну роль: Влада я не бачила цілодобово, постійно з роботи додому, вечорами однією рукою грала в ляльки, інший – варила їжу. Ніякої допомоги. А ще роботу треба вдома дороблювати. А тут ці сварки через сніданків о третій годині ночі.

Я розлютилася. Мама була відправлена ​​до своєї мами. А Владу я запропонувала, щоб про нього його мама дбала і гріла їжу в той час, як всі нормальні люди, які працюють сплять. Ця пропозиція надійшла після його слів:

– Навіть твоя мама хотіла, щоб ти про мене дбала! Але ти її вигнала!

Ми з Настею живемо вдвох в моїй трикімнатній квартирі, яка залишилася мені в спадок від тата (вони з мамою були в розлученні, квартира належала тільки татові, він її теж успадкував), вже тридцять днів.

І нам добре: вечорами не треба ходити навшпиньки; під вухом не бурчить вічно незадоволена бабуся; приходячи додому з роботи я не розгрібати завали на кухні і не збираю брудні шкарпетки.

Мама, дзвонить тепер, проситься назад. Обіцяє, що більше ніколи не буде лізти до нас з Владом. Вона навіть про допомогу з Насті заїкнулася. Але мене її промова не вразила – мамі я відмовила.

Влад прийшов один раз. Сказав, що поміняв роботу. Хоче повернутися в сім’ю. Вибачався. Я попросила час подумати.

Трози відпочивши від цього всього. І фізично, і морально. Добре подумавши. Я не можу більше довіряти ні мамі, ні чоловікові. Планую подати на розлучення, але рука не піднімається: Настя дуже сумує за татові, постійно запитує про нього.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.