fbpx

Мама й сестра все роблять так, аби я жила життям сестри, а не своїм власним. Хоча мені вже 33 роки, а сестрі 22. Та у неї ж дитятко, вона біднесенька не справляється!

Мама й сестра все роблять так, аби я жила життям сестри, а не своїм власним. Хоча мені вже 33 роки, а сестрі 22. Та у неї ж дитятко, вона біднесенька не справляється!

Розповім трохи про себе і свою історію більш детальніше. У мене є молодша сестра Улянка, їй зараз 22 роки, а мені вже 33. Все моє дитинство вона була практично на мені, бо мама працювала в дві зміни, тож мені доводилося її відводити і забирати з садка, гуляти з малою, годувати її і таке інше.

Тобто свого життя в підлітковому віці я практично не мала – прогулянок з подружками, побачень, дискотек, тощо.

Потім я вийшла заміж за Дмитра, народила дитину, але моє сімейне життя не склалося. Роки з колишнім чоловіком були не мед, але я ніколи не просила у рідні жодної допомоги! Ні фінансової, ні фізичної, а завжди свої проблеми вирішувала сама.

А ось у моєї сестрички – інша політика і погляди на життя, Улянці нашій усі і завжди щось повинні. 4 роки тому вона народила дитину. Народила донечку у 18 років поза шлюбом, і, природно, всі турботи лягли на мамині і мої плечі. Ми її дуже жаліли: без чоловіка, сама з новонародженою дитинкою.

Мама допомагала Уляні грошима, часто сиділа з дитиною, іноді по кілька днів навіть, коли сестрі хотілося погуляти з ціллю швидше влаштувати особисте життя. Ну й мене теж експлуатували по повній програмі.

Коли молодша сестра тільки народила, вона винаймала квартиру поверхом вище у нашому ж будинку, ну і я до неї без кінця бігала, при цьому я працювала, у мене своя сім’я: чоловік, дитина, але я знаходила час і сили, аби приділити увагу і сестрі.

І все це сприймалося як належне: щось купити, відвезти, принести мусила я  -у мене ж машина і я за кермом. При цьому я теж завжди намагаюся щось купити племінниці: речі, іграшки тощо. Я завжди це роблю від щиро, коли є гроші – мені не шкода. Мама також продовжує їй допомагати фінансово, речами, продуктами.

І ось минулого року сестра вийшла заміж, нарешті. Та з новим чоловіком стосунки у них хиткі, часто сперечаються, нас він не дуже сприйняв, з чоловіком з моїм спільну мову не знайшов, хоча Віталій у мене дуже товариський, веселий, має легкий характер.

Тепер сестра з зятем винаймають квартиру на два поверхи нижче. Тобто ми всі, можна сказати, варимося в одній каші, якщо їй кудись треба – Уляна дзвонить і просить терміново прийти і посидіти з дитиною, якщо я відмовляюся починаються сльози і докори, мовляв, я така погана, не можу з племінницею дві години посидіти.

А мене, чесно скажу, дико дратує, що Уляна не вміє планувати свій день, свої справи. Я завжди її прошу попереджати заздалегідь, хоча б за день, що їй кудись потрібно, але ні, вона ніби все робить наперекір. Через це часто стаються між нами конфлікти, бувало, що ми по кілька тижнів не спілкувалися.

А потім замість вибачень Уляна зазвичай пише повідомлення: “Ти хоч дитину забрала б, вона за тобою дуже скучила!” І, звичайно, я теж сумую за нею, починаю плакати, звинувачувати себе, що мені треба бути простішою, напевно, а з іншого боку – я втомилася бути постійно на підхваті.

І ось тепер складається ще цікавіша ситуація. Я йду працювати в магазин, який розташований поряд з садочком, куди ходить племінниця.

Сестра якраз недавно знайшла роботу з незрозумілим графіком, тобто забирати малу Софійку з садка вона щодня вже не зможе, і тепер починаються тонкі натяки, що раз йду працювати поруч – значить зможу періодично забирати дитину і чекати, поки сестра приїде з роботи і забере її від мене.

Мене не влаштовує такий стан речей, я можу банально втомитися, у мене теж можуть бути раптові справи після роботи, дім і родина. Чому вона не вирішує ці питання зі своїм чоловіком, чому маю знову бути задіяна я?

Я не проти допомогти, забрати у разі гострої необхідності, але на регулярній основі я не хочу цього робити, адже маю свою сім’ю, свої турботи. Але я вже уявляю, що мене чекає, коли я Уляні й мамі це скажу, знову – докори, що я погана сестра, що я не хочу допомагати.

А я вважаю, що це вже не допомога, а щось інше. Як бути в цій ситуації? Не можу визначитися для себе,  як поводитися. Я часто себе звинувачую, що я роблю щось не так. Чому так, запитаєте?

Є ще один момент. Ми довгий час з чоловіком не можемо народити спільну дитину, і якось під час енної суперечки сестра мені прокричала, що виною тому – мій характер, що я надто правильна, у мене все по поличкам і за розкладом, а треба бути простіше, більше часу проводити з племінницею, а раз я така – і дітей мені більше Бог не дає, крім сина від першого шлюбу.

Мені було дуже прикро це почути, я завжди рада допомогти Уляні, але я не розумію, чому я маю жити чиїмось життям? Порадьте будь-ласка, як вибудувати здорові стосунки з сестрою!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page