fbpx
життєві історії
Мама й сестра, які залишаються в Україні і яким я допомагаю грошима з Італії, в один голос заявили, що спілкуватися і знатися зі мною не будуть, якщо я вийду заміж за чоловіка з особливими потребами, у якого я працюю. Я дуже кохаю Антоніо

У лютому, відразу як це все почалося, я виїхала в Італію – мене покликала однокурсниця, яка там вже раніше на кілька років влаштувалася.

Я хотіла, аби ми поїхали всі разом: мама, я і молодша сестра. Але вони відмовилися. Сказали, будуть вдома, у Чернівцях, адже там ще лишаються мамині батьки, яким треба допомагати.

Мені зараз 28 років, моїй меншій, Насті – 19, вона навчається заочно в університеті, не працює. Працювали тільки ми з мамою. Але робота в мене була низькооплачуваною і не шкода було її залишити.

Словом, я поїхала. Подруга мені допомогла влаштуватися, знайти житло, податися на соціальні виплати.

Але я не звикла нічого не робити і залежати від когось, тому дуже швидко влаштувалася на роботу – пішла доглядати за одним заможним чоловіком. У нього помічниця по дому, яка готує і прибирає, теж з України, літня жінка Софія. Завдяки їй мені було на початку легше спілкуватися з паном Антоніо, вона швидко, за кілька місяців, навчила мене елементарної італійської.

Зараз вже мовний бар’єр ми навіть не відчуваємо. Справа у тому, що я вже багато розумію і можу сказати італійською, Антоніо теж трохи розуміє українську, плюс є різні додатки-перекладачі, які ми всі встановили на телефони.

Я живу в домі Антоніо і допомагаю йому в побуті, супроводжую на вулиці, на прогулянки і у робочих справах. Переважно він працює з дому, але іноді має відвідати особисто офіс і два свої кафе, якими володіє тут, у Флоренції.

Живемо ми в передмісті. Антоніо 38 років, дітей він не має, матері також. А батько його живе в Канаді.

Антоніо був одружений, але коли 7 років тому з ним сталася пригода на кінних змаганнях, якими він захоплювався і займався з дитинства, і він тепер на все життя опинився прикутим до візка, вони з дружиною розлучилися.

Щойно я почала отримувати від пана Антоніо зарплату – я стала перераховувати частину грошей в Україну мамі на картку. Адже я тут ще виплати отримую, живу безкоштовно, а їм там важко і страшно.

Минув ще якийсь час, і ми з Антоніо дуже зблизилися, він чудова людина, гарний чоловік, з ним дуже цікаво. Згодом ми зрозуміли, що закохалися і хочемо бути разом. Антоніо хоче діток і родину, я теж цього дуже хочу.

Він для мене став найближчою людиною, а те, що він не ходить, зовсім не перешкоджає нам бути щасливими.

Тиждень тому Антоніо зробив мені пропозицію – скоро ми одружимося.

Я поділилася радістю з мамою і сестричкою, але реакція рідних людей мене неприємно здивувала.

Мама й сестра, які залишаються в Україні і яким я допомагаю грошима з Італії, в один голос заявили, що спілкуватися і знатися зі мною не будуть, якщо я вийду заміж за чоловіка з особливими потребами, у якого я працюю.

Тобто це як? Вони позбавляють мене права на особисте щастя? До чого такі ультиматуми? Я дуже кохаю Антоніо і не відмовлюся від нашого спільного майбутнього.

Я не хочу в це вірити, але щось мені підказує, що мама й сестра сприйняли новину про моє заміжжя так негативно, оскільки в такому випадку Антоніо перестане платити мені зарплатню за роботу. Вони, мабуть, думають. Що я перестану їм допомагати.

Але справа в тому, що дійсно Антоніо не платитиме мені, що логічно, але як його дружина – він сам мене в цьому запевнив – я зможу все рівно підтримувати якоюсь мірою рідних в Україні.

От тільки я тепер не знаю, чи хочеться мені взагалі підтримувати надалі зв’язок з мамою і сестрою. Вони мені показали своє справжнє ставлення до мене, і воно мені не надто сподобалося.

З іншого боку – вони моя єдина рідня, і поривати контакти не хотілося б, тим паче, у такі не прості для України часи.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.