Мама мені завжди говорила: “Якщо хочеш міцну сім’ю – ніколи не живи з батьками”, – взаємини у нас прекрасні. Зараз я місяць як живу в неї, бо зіткнулася з нерозумінням свого чоловіка.
Мені довелося з’їхати до мами з дитиною, бо я не можу винести такого ставлення до себе і категорично налаштована на розлучення.
Найбільше мене дивує той факт, що чоловік Артем щиро не розуміє, чому я пішла. На його думку, він забезпечив мене та нашого сина всім необхідним для комфортного життя. А мама його завжди казала, що я повинна їй руки цілувати за те, що він дозволив жити в її будинку.
Свого часу свекруха й чути не хотіла, що ми збираємось винаймати житло. Сама запропонувала до неї переїхати, щоб не віддавати чужим людям гроші, як моя сестра.
Свекруха взагалі любила дорікнути мою сім’ю у всьому, а чоловік за мене заступався. Щоправда, недовго. Спочатку Артем просив не звертати уваги на критику його мами, але з часом він став на її бік. Ситуація посилилася, коли я народила дитину.
Напевно, свекрусі стало тісно, перший рік ми жили з чоловіком в різних кімнатах, а його мама тільки холодні компреси до чола прикладала і стогнала.
І щодня вона мене повчала. Мовляв, не так треба сповивати дитину, і памперси їй не потрібні, краще по-старому в бавовну сповивати і прати все вручну. Для неї я була недолугою матір’ю. Людмила Іванівна часто переробляла дитяче харчування, а іноді вставала біля плити замість мене, бо я погано готую, за її словами.
Потроху чоловік став незадоволеним і почав також пред’являти мені претензії. А коли мова зайшла про те, щоб прописати свого сина у своїй хаті, Артем змінював тему. Я думала, що раз чоловік прописаний у мами в будинку, то він візьме на себе зобов’язання прописати тут і дитину. Я ніколи не претендувала на їхню житлоплощу, але вони мені не вірили.
У результаті свекруха відмовилася реєструвати онука у своїй хаті, і мені довелося прописати сина у мами, де я прописана, бо свого житла я не маю. Назарчик підростав, доводилося витрачати більше коштів на одяг та харчування для малюка, і на цьому ґрунті розгорівся конфлікт.
Оскільки я сиділа в декреті, своїх грошей у мене не було, я отримувала допомогу від держави на дитину, але цих коштів не вистачало.
Артем погодився виділяти частину бюджету на сина, але після кожної покупки вимагав звіту. Я вже мовчу про те, що мені не було в чому ходити цієї осені й зими. Старі чоботи мої зносилися, а на нових грошей не було. Тож я весь сезон ходжу в осінніх черевиках. Нині взагалі все стало ще гірше.
Людмила Іванівна вважає, що я надто багато грошей витрачаю, і Артему треба контролювати навіть те, що мені нараховують на дитину. Тут я не витримала. Поки Артем із мамою вирушили за покупками на ринок перед Новим роком, я зібрала всі свої речі, які помістилися в одну валізу, та поїхала з дитиною на таксі до мами.
Моя мама зовсім не проти того, що ми в неї живемо. Вона дуже любить свого онука. А до чоловіка я повертатися не збираюся, бо не хочу залишок життя звітувати за кожну куплену хлібину чи колготки.
Артем дзвонив, вибачався, намагався мене повернути, але я знаю, що він ніколи не зміниться. Я сказала, що подаю на розлучення. Ось так для мене починається новий 2023 рік – нова сторінка життя.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
