Мама любить, коли все за її правилами. Взагалі все!
Цукор не можна брати тією ложкою, якою розмішуєш, не можна пити під час їжі, книги мають стояти на поличці рівненькою стопкою і за алфавітом… Не перебільшую: в дитинстві я часто розставляла іграшки на місця, відмічені хрестиком. Сильних сварок з мамою не було, я навчилася багато чого приховувати, а потім просто доносити постфактум до відома.
Тепер я доросла, живу в іншій країні, побудувала будинок, є син, кручуся, як можу, одним словом. Приїхали батьки в гості. Я зустріла їх в аеропорту, до будинку довезла, чай налила.
Кажу: скоро поїду вчити вас їздити по місцевих дорогах і на екскурсію.
Нічого не віщувало біди, але сусідці 19-ти років раптово закортіло народжувати.
Треба їхати в лікарню. А вона кричить, що без чоловіка нікуди, страшно їй. А чоловік на роботі на островах, буде тільки ввечері.
Коротше, поїхала я з нею на “швидкій”. А це, самі розумієте, справа така. На скільки – невідомо. Мама моя, стиснувши губи, видає:
– Хто тобі важливіше, малознайома дівчинка або я?
Скажімо так, я вирішила відкласти розмову до вечора.
Не без проблем в лікарні, з купою мату і потиличників, я кричала на дівчинку разом з медиками. Вона відмовилася народжувати. Каже, чоловіка чекати будемо. Дитині було погано, стояло питання вже про порятунок її життя. Вона по-справжньому відбивалася, довелося зафіксувати її і робити все потрібне.
З дитиною все добре. Вона просто не хотіла старатися, мало не занапастила і себе, і дитя. Таку неадекватну поведінку не зустрічала в житті.
О 7-й вечора, вимотана до не можливого, я повернулася в будинок.
Стиснуті губи, мама демонстративно зі мною не розмовляє.
Тато тримається, намагається згладити кути. Веду їх вечеряти в кафе, замовляємо локшину з куркою.
Мама:
– Локшина неправильна. Вилки галімі, куди ти нас привела?
Ок. Дома кажу: все, я втомилася, час спати.
Мама:
– Я на цій подушці спати не можу, жорстка.
Кажу ок, на іншу.
– Від неї пахне дивно (латексом).
– Ок, на третю.
Знову не те. Ну і далі сталося небачене.
Ніколи в житті я так не робила, зазвичай ми просто зглажували кути, а вона завжди добивалася уваги і відчуття своєї правоти.
Я викликала таксі, спакувала маму, і відправила в готель.
Привозила онука погратися, спілкувалася з татом на нейтральні теми, мама сердилася.
На пропозицію проїхатися по екскурсіях вона погоджувалася, але під час всіх поїздок “гунділа”.
Автобус незручний, річки каламутні, рибки дрібні і таке інше. Я із задоволенням відправила їх на батьківщину через 3 тижні цього мозгоїдства.
І… в кінці я почула, що це була найкраща відпустка в її житті, які екскурсії хороші, і яка я відповідальна дівчинка, не кинула в біді подругу (!).
Моралі немає.
Перед новмим приїздом мами не прибирала і не готувала. Вона, з захопленням примовляючи, як же ми тут без неї, бідні внук і зять, миє підлогу під холодильником о 5 ранку і розкладає футболки за кольорами.
Я люблю свою маму, намагаюся підтримувати з нею добрі стосунки, але нас реально рятують відстані.
В останню відпустку я привозила онука до них, але знімала собі окреме житло, щоб не зійти з розуму.
І навіть тоді я стала учасницею скандалу. Привід складно пояснити. Якщо коротко – ми недостатньо її любимо. А тато… він звик. Та й готує вона божественно. Так що і на сонці бувають плями. А сонце має бути далеко, щоб не обпалювати.
І саме в ту відпустку, про яку розповіла на початку, я і зрозуміла, що буду жити хоч під мостом, але не з батьками. Саме тому, що люблю їх.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!