Мама мене навіть просила цих дядьків називати – татом, але я відразу сказала, що такого ніколи не буде. – Тато в мене є, і він споглядає на мене з небес. І лише коли я вже жила окремо, в двері постукали. На порозі стояв чоловік, а в його руках фотографії.
Я була маленькою дівчинкою і коли дивилася в садку, як інших дітей забирають із садка батьки, не могла зрозуміти, чому ж мій тато за мною не прийде. Та й де він взагалі. Мені було сім років, коли мама сказала, що мого батька не стало через два роки після мого народження.
Мовляв, він дивиться на нас з небес. Звичайно, усвідомлювати втрату близької людини, яку ніколи навіть не бачила у вічі — це не просто. А ще гірше розуміти, що в мене ніколи не буде того, що є в інших. Потреба у батькові завжди стояла дуже гостро у моєму житті. З мамою у нас були різні характери та погляди на життя, а тому й близьких стосунків до 15 років ми просто не змогли з нею створити.
Якщо чесно, я чомусь думала, що раз у мами немає стосунків до моїх 15 років, це тому, що вона досі любить батька та шанує про нього пам’ять. А потім якось я повернулася зі школи, а в нас на кухні хлопець сидить, років так 25 ти мама бігає навколо нього вся така прикрашена і в халатику.
Звичайно, мені стало зрозуміло, що у неї роман із ним. Того дня я була сама не своя, як так, що мама так чинить з моїм батьком, та ще й з ким — з якимсь хлопцем 25 років. Як вона взагалі так може? На що мама прийшла до мене в кімнату і сказала, мовляв, перед тим як відійти у інший світ, батько сам сказав їй, щоб вона створила нові стосунки і була щаслива. Так, я задумалася і погодилася з тим, що була неправа. Мама має шанс на своє власне життя, попри все.
Одного дня мама взагалі повідомила мені, що хоче, щоб я її молодого кавалера називала батьком. Але я відмовилася, у мене один батько, хай його і немає зараз поряд. Та й довго їхні стосунки не тривали. Буквально за кілька місяців вони розійшлися, а за тиждень у мами знову був новий кавалер. Дивно, адже вона хотіла, щоб я і його називала татом. Так кавалери змінювалися з одного на другого щоразу. Дякувати Богу, що з 16 років я поїхала в інше місто і стала там жити самостійним життям, навчаючись в університеті. Мамині справи мене більше не стосувалися.
І ось мені 23 роки, я живу в орендованій квартирі, бо мати не хоче, щоб доросла дочка жила з нею і прибирала до рук її кавалерів. А мені одного дня у двері постукав чоловік і одразу з порога сказав, що він мій батько. В руках він тримав фотографії.
Поглянувши на нього, щось в середині мене заколотило. Виявилося, що цей чоловік і справді мій батько. Мати була при надії, коли “наставила роги” батькові з його бізнес-партнером. Тоді ж вона й сказала, що якщо він не залишить її і не віддасть свій бізнес, то вона зробить усе, щоб налаштувати мене проти батька і взагалі не матиме можливості мої фото навіть бачити. Батько погодився.
І ось 23 роки мовчав. Якщо чесно, я і рада, і засмучена. Важко усвідомлювати, що рідна мати через свої меркантильні інтереси позбавила мене частини мого життя, мого батька.
Фото ілюстративне
