Мама мого чоловіка полинула не небеса 10 років тому, і відтоді свекор – у мене на голові в прямому сенсі.
Звичайно, тато на сина молився і все таке, але я навіть уявити не могла, що 60-річний чоловік перетвориться на щось гірше за малу дитину й стару бабу разом узятих.
Спочатку він мені дзвонить по 5-6 разів на день і розповідає, як потрібно Станіславчика, чоловіка мого, годувати, як сорочки прасувати, як будити, щоб у нього цілий день гарний настрій був.
Потім розповідає як виховувати сина, що в садок не треба – все сама маю робити і справлятися: і робота, і дитина, і будинок, а то Стасик втомлюється.
Що дитині краще олія домашня, а він нам молочко привезе з села від батьків, і нічого, що за 2 години в дорозі у спеку це молочко того, на кисляк, і взагалі я – безтолкова мати!
І не брати слухавку я не можу! Він одразу дзвонить Станіславу, виводить його з себе. А чоловік у мене заступник директора у фірмі і, перебуваючи на нараді, він не може вислуховувати нотації батька. А якщо не брати слухавку – то таке! Було, свекруха приїжджала до нього на роботу в паніці – бо вони там обоє найгірше собі уявляли.
Але я якось змирилася. В одне вухо впускаю, в інше випускаю. Слава богу, живемо на різних кінцях Львова. Останнім часом я взагалі вмикаю гучний зв’язок, кладу телефон і займаюся своїми справами, ігноруючи його словесний водоспад!
Але сьогодні він сказав, що дитина в сад більше не буде ходити, а він малого з собою забере в село на 3 місяці. Я так і сіла під телефоном!
Кажу: “Ні! Це наша дитина, і ми вирішуватимемо куди і з ким вона поїде!”
Боже мій! Що я вислухала! Словами це не передати. У результаті він сказав: “Я їду 25 вересня. Збери речі малого. Це не обговорюється!” І кинув слухавку.
Дзвоню чоловікові, і тут понеслося. Тепер я погана тому, що через мене конфлікт у чоловіка з батьком, бо не даю дідові проводити час з онуком, бо думаю тільки про себе.
До речі, малому 3,5 роки. Без мами він ще довго не може. Але свекру це фіолетово. І малий не дуже любить прадіда та прабабу, які у тому селі живуть. Та й дідуся не особливо.
Знаючи цю людину, я можу упиратися руками і ногами, але 25 вересня вранці він 100% приїде і скаже: “Давай малого”.
Подзвонила мамі, пояснила ситуацію. Мама сказала: “Вимагатиме дитину, викликайте поліцію. Це ні в які ворота!”
Не знаю, що робити. Мене всю аж трусить! З усіма зіпсувала стосунки. Чоловік батька свого втихомирити не може взагалі, метається між мною та батьком. Він теж проти цієї поїздки на 3 місяці! Але як донести це до свекра?
І як взагалі спілкуватися з цією людиною, якщо до нього не доходить взагалі нічого? Щиро кажучи, від злості вже 1000 разів пошкодувала, що заміж узагалі вийшла за Станіслава! Й не гадала, що стільки клопоту матиму.
Сиджу плачу, а що робити – не знаю.
