fbpx
життєві історії
Мама мого чоловіка Романа живе не далеко від області. Не скажу, що село там погане, живуть в ньому і сім’ї з маленькими дітьми. Але я так не можу. Я ще б подумала, якби не було свого житла. Та проміняти однокімнатну квартиру в хорошому районі, на невеличкий будиночок в селі, як того хоче мій чоловік, я не готова. – Я зроблю з нього цукерочку, тоді й подивлюсь я на тебе

Мама мого чоловіка Романа живе не далеко від області. Не скажу, що село там погане, живуть в ньому і сім’ї з маленькими дітьми. Але я так не можу. Я ще б подумала, якби не було свого житла. Та проміняти однокімнатну квартиру в хорошому районі, на невеличкий будиночок в селі, як того хоче мій чоловік, я не готова. – Я зроблю з нього цукерочку, тоді й подивлюсь я на тебе.

Я не знаю, як можна жити у селі, якщо є можливість мешкати у міській квартирі. Мій чоловік ніяк не заспокоїться, подавай йому село і все. Свекруха теж мене переконує на переїзд до селища. А я звикла до комфорту та своєї Львівської квартири.

У місті я жила з самого дитинства. Народилася тут і виросла серед багатоповерхівок та цивілізації. У село я їздила тільки до подруг, у яких там були родичі.

Два роки тому я стала дружиною та мамою. Живемо в однокімнатній квартирі, яка дісталася мені від батьків. У свекрухи свій заміський будинок у невеликому селі. Будинком його важко звісно назвати, але то таке.

Роман мріє про сільське життя, не знаю, що його до цього схиляє. Він хоче навести лад у маминому будинку, облагородити територію та зробити ремонт, щоб жити там постійно. Він мені навіть екскурсію організував, щоб тільки погодилася на його пропозицію.

Хатинка ця мене не вразила. Там немає ні води, ні умов. Жодних зручностей та нормальних магазинів. Автобус щодня за графіком. Я категорично не підтримую цієї ідеї, адже мені добре жити в місті. Він може бути дачею для відпочинку у вихідні, але не для постійного житла.

Роман сміявся з мене і запевняв, що я зміню своє рішення. Чоловік вклав туди купу грошей, але жодного результату я не бачу. Він наполягає на переїзді, мовляв, свекруха допомагатиме з дитиною, часу більше вільного з’явиться. Кожна розмова про це, закінчується “бурею” в домі. Я краще за ці гроші купила б двокімнатну і зажила б щасливо.

Роман не чує мене – йому тісно у квартирі. Крім цього, будинок належить його матері, вона може нас прогнати звідти будь-якої миті. Навіщо мені вкладатися в чужу нерухомість та жити там на пташиних правах? Воно мені потрібне?

Свекруха там уже кімнату нам підготувала, чекає, коли переїдемо. Що мені робити? Чоловіка люблю, але на такий крок не готова.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!