fbpx
життєві історії
Мама мого чоловіка живе в іншій області, тому коли на світ з’явилася перша її онучка, вона приїхала лише через місяць, оскільки це була осінь, і їй потрібно було все зібрати з городу. В селі залишився свекор. Леся Іванівна відразу сказала, що на довго. Я не заперечувала, хоча й щаслива від цієї звістки не була. І ви знаєте, “сьоме чуття” мене не підвело

Мама мого чоловіка живе в іншій області, тому коли на світ з’явилася перша її онучка, вона приїхала лише через місяць, оскільки це була осінь, і їй потрібно було все зібрати з городу. В селі залишився свекор. Леся Іванівна відразу сказала, що на довго. Я не заперечувала, хоча й щаслива від цієї звістки не була. І ви знаєте, “сьоме чуття” мене не підвело.

Я, напевно, людина така, якій догодити нереально. Не маю причин скаржитися на свекруху, але все не так і все не те. Раніше у нас були нормальні стосунки, проте після появи на світ доньки обстановка загострилася.

– Мама тобі допомагатиме. Вона з дітьми чудово справляється, не хвилюйся, — повторював мені Іван.

Свекруха виросла в багатодітній сім’ї, сама привела на світ трьох, тож досвід спілкування з малюками в неї справді був. За це я не переживала, хоч трохи сумнівалася, що у нас складуться “ділові” відносини.

Марічка зустріла бабусю фірмовим скигленням. Мабуть, хотіла одразу показати, що на неї чекає. Так вона дівчинка гарна, але часом буває й таке. Незважаючи на невдале перше знайомство, спільну мову вони таки знайшли.

Оскільки свекруха приїхала на кілька тижнів, але ще планувала відвідати десяток екскурсій, я розраховувала, що час швидко пробіжить. Щодо нас із донькою, то змін я не помітила. Родичка практично не була вдома, а навіть якщо й залишалася на цілий день – постійно мене смикала і щось питала.

– Давай голубці зробимо. А то ви на одних напівфабрикатах сидите, — зарядила Леся Іванівна.

– Я тоді за фаршем схожу, – відповіла я.

– Ой, магазинний не треба. Давай тоді вареників наліпимо, картопля ж є?

Полегшення відчув тільки Іван, адже його годували, обходили і обожнювали. Вона ще з дитинства звикла все за нього робити та заготовляти мільйони страв. Так окутала опікою, що він у 17 років до іншого міста переїхав.

Свекруха весь час охороняла спокій сина свого. Марічку могла взяти, якщо я готувала чи приймала душ. Загалом помічник вона ще той. Допомогла татові, який і так не надто напружувався.

З іншого боку, я не розумію, для чого Леся Іванівна взагалі приїжджала. Я з нетерпінням я чекала на день від’їзду свекрухи, мені після цього легше стало. Краще вже сама, ніж із такою допомогою.

Фото ілюстративне