Я виросла у Волновасі. І я не можу сказати, що це було за мої 30 років життя там проросійське місто.
У російськомовній школі ми вивчали українську мову, твори українських письменників. Святкували свята за українськими традиціями, співали українські народні пісні.
Так, багато людей мали рідних в рф або їздили туди працювати, багато літніх вважали що ми рф одна країна, це правда.
Але серед молоді, та й зрілих людей, зокрема в моєму оточенні, було дуже й дуже багато адекватних, хто ніколи не кликав руський мир.
Я закінчила університет в Донецьку, повернулася у Волноваху, працювала в державній сфері, вийшла заміж. У чоловіка був невеликий бізнес, жили ми добре, допомагали його і моїм батькам.
На жаль, про своїх батьків можу сказати, що вони завжди скучали за союзом, казали, що тоді добре жилося, а Донбас – частина Росії.
Коли почалося все у 14-му, мама й тато чекали росію ще тоді. Я не намагалася їх змінити, переконати – це марно. Жила всім життям, у мене було все добре.
Так ось, як я вже сказала, мама моя завжди ждункою була, і тато, і друзі їхні. Мені довелося рости вже не в совку, і мене це оминуло.
І ось коли ми вискакували з нашого міста на Донеччині на початку березня минулого року, я хотіла забрати батьків – вони категорично відмовилися. Тато не хоче й зараз, хоч рівень життя там скотився в нуль, постійна небезпека.
І мамі там стало дуже погано, самотньо без нас, онуків. Тепер мама проситься щодня, щоб ми її якось забрати до нас у Вінницю. Ми тут вже осіли, вклали свої збереження. які на щастя були. в двокімнатну квартиру. працюємо з чоловіком.
Але я не знаю, що робити. Вивезти зараз звідти когось дуже складно і дорого. Але можливо. Жінку- простіше, ніж чоловіка. Але у мене сумніви з кількох моментів. Мені шкода батьків, і за ними скучаю. Але я думаю, що навряд чи щось змінилося в їхніх поглядах, просто життя там стало дуже складним.
По-друге, шкода, що тато залишиться сам, якщо вивеземо маму, третє – не знаю, як буде мамі тут, серед настільки щирого патріотичних людей, адже мама – не така, я це знаю.
Вчора у Волновасі не стало будівлі в центрі міста, де я працювала. А батьки живуть не далеко. І що робити – не уявляю.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
