Мама на святвечір нас не запросила, але колядувати з дітьми ми все ж прийшли. На самому порозі я ледь не зомліла. За столом у вітальні сиділа вся родина Віктора Івановича, а його онуки наминали мамині пампушки. Ми заколядували, баба роздала всім онукам по двісті гривень, і просила пройти до столу, та я від образи розвернулася і вийшла з квартири.
Тато відійшов у інший світ вже майже десять років тому. Мама довго не могла змиритися з його втратою. Свій смуток вона вирішила затьмарити радістю з онуками.
Ми з братом її підтримали, і були щасливі тим, що вона таким чином себе розвіює і дарує любов нашим дітям, своїм онукам. Гроші вона брати у нас не хотіла, тож ми допомагали мамі з комунальними послугами та продуктами харчування. Я ще старалася побалувати її різними жіночими радощами: парфуми, рукавички, тощо. Кожні святкові дні ми збиралися в неї вдома і вона дбайливо до нас ставилася.
Всі свята, особливо такі, як Різдво чи Великдень, ми проводили разом, всією дружньою і великою родиною.
Та рік тому все змінилося. Справа в тому, що мати знайшла собі чоловіка. Дружина Віктора Івановича також пішла з життя багато років тому. Вирішили вони навіть разом жити. Мамі стало набагато краще, у неї начебто відкрилося друге дихання. Ми були щасливі, що мама знову відчула радість життя.
Як тільки Віктор Іванович переїхав до нашої мами, стали відбуватися дивні речі. Мама більше не з’являлася в житті нас з братом.
Дала зрозуміти, що тепер її квартира для нас закрита, і щоб наші діти до неї теж більше не приходили. Як виявилося Віктор Іванович, не любив дітей, тому вона вирішила піти йому на поводу, щоб не мотати йому лишній раз нерви.
Подзвонила мені і сказала, що сама буде час від часу заходити в гості, і проводити час з дітьми. Але ось що найдивніше, як на мене, онуки Віктора Івановича завжди були в них у гостях. Ми були здивовані з братом.
Мама майже забула до нас дорогу, і це при тому, що живемо ми на паралельних вулицях, а якщо заскакувала до нас в гості, то по першому дзвінку Віктора Івановича поверталася додому, догоджати йому та його онукам.
Ми з братом говорили з мамою про те, що нам дуже неприємне таке її ставлення до нас. Але мама навіть слухати нас не стала, сказала, що ми не хочемо щоб вона була щаслива.
А ще наголосила, що з татом такою щасливою ніколи не була. Мені стало дуже прикро, що вона таке відчуває по відношенню до батька.
Але і це ще не найгірше, цього року вона нам сказала, щоб на вечерю ми до них не приходили. Мені довелося вперше готувати кутю і всю вечерю. Та зідзвонившись з братом, ми вирішили ближче вечора разом з онуками піти до баби і заколядувати.
На самому порозі я ледь не зомліла. За столом у вітальні сиділа вся родина Віктора Івановича, а його онуки наминали мамині пампушки, які я та мої діти обожнюють.
Ми заколядували, баба роздала всім онукам по двісті гривень, і просила пройти до столу, та я від образи розвернулася і вийшла з квартири.
Не знаю навіть, як тепер з цим жити і як її пробачити за зіпсоване Різдво.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
