Гроші за оренду мама забирає собі, але з проблемами в квартирі повинні розбиратися ми.
Дивно виходить – мама завжди робила акцент на те,що мені треба бути самостійною. Мовляв, розраховуй тільки на себе, тобі в цьому світі ніхто нічого не винен. Прекрасно, чудова позиція. Тільки ось тепер мама ходить і вимагає від мене допомоги! Мені здається, такий підхід дещо нелогічний. Хіба ні?
Мама завжди говорила мені, що я маю усього досягати самотужки. Мені дали освіту, забезпечували до 18 років, а тепер вперед, зорі ясній назустріч! З цим напуттям я збирала речі і йшла в самостійне життя. Своїх принципів мама дотримувалася строго. Звичайно, якби у мене все було погано, то вона навряд чи б зачинила переді мною двері, але перевірити цю мою теорію мені, на щастя, не довелося.
До слова, коли я з’їхала, наші відносини з мамою пішли на краще. Вона почала звертатися до мене як до рівної, а не з позиції “я доросла-розумна, а ти маленька”. До того ж, мамині постулати не раз зіграли мені на руку. Тому я ненці навіть вдячна за життєву науку.
Рівні взаємини у нас тривали приблизно десять років. Я вийшла заміж, ми з чоловіком Денисом орендуємо квартиру і будуємо кар’єру. Про свою квартиру поки не замислювалися, оскільки хочемо переїхати в іншу країну на постійне місце проживання.
У мами ж кілька років назад з’явилася ще одна квартира, дісталася їй від бабусі.
Звичайно, нам з чоловіком ніхто не запропонував в ній пожити. Так я і не розраховувала, якщо чесно. Хоча рідня чоловіка досі не може зрозуміти, як так взагалі можна. Вони зі свого боку намагаються нам допомагати, хоча ми і не просимо, і не потребуємо. Мені ніяково від такої ситуації, тому на цю тему з ними спілкується Денис, йому якось простіше це приймати.
Так ось, про квартиру. Мама цю квартиру вирішила віддати під оренду. Рік вона сиділа в нерішучості, нарешті вона дозріла. Ну, дозріла і дозріла, нехай займається, у неї часу багато. Мене взагалі не стосувалося і не цікавило, що там мама зі своєю нерухомістю робити буде.
Мама знайшла мешканців, кілька місяців дуже раділа тому, що нічого не робить, а отримує за це гроші. Ну а потім почала смикати мене і чоловіка, щоб ми допомогли їй. За півроку вона дзвонила мало не через день з приводу квартири.
То сусіди скаржаться на шум, а ми маємо з’їздити і розібратися, тому що “а що там літня жінка сама зробить?”. Потім мешканці поскаржилися на прорив якоїсь труби і чомусь мама вирішила, що мій чоловік має з цим розібратися. Хоча він програміст, якщо що. На пропозицію викликати майстра, мама тільки зітхнула, що йому доведеться ж гроші платити.
Потім мешканці затримали оплату, тому я повинна терміново їхати і розбиратися. оскільки мамі самій незручно вирішувати це питання, а мені ніби як все одно. Потім на квартиру потрібно було відвезти диван, який мама купила у когось з рук. І таких дзвінків ставало тільки більше.
– А з чого ти вирішила, що я або мій чоловік маємо вирішувати твої проблеми з твоєю квартирою? – запитала я у відповідь на її черговий дзвінок з якимось проханням. Мабуть, остаточно мене допекло те, що дзвінок пролунав о сьомій ранку в суботу!
– Тому що ти моя дочка, ти повинна мені допомагати, – була відповідь.
Дуже смішно таке чути від жінки, яка все моє життя втовкмачувала мені в голову абсолютно інші постулати. Кажу, а як же принципи, що тобі в цьому житті ніхто нічого не винен? Або вони тільки в мою сторону працюють?
І взагалі, мене дуже радує підхід – гроші з оренди квартири отримує вона, а всі побутові негаразди вирішувати повинні ми з Денисом. Причому безоплатно, тобто даром. Ці міркування я мамі озвучила, а вона почала обурюватися, що такого не говорила і взагалі я її неправильно зрозуміла.
– Це, мамо, називається, і рибку з’їсти, і кісточкою не похлинутися. Не можеш розрулювати свої проблеми з оренди – не здавай квартиру. Все просто. А то тобі гроші, а мені проблеми – ну вже ні. дякую красно. Або ти можеш віддавати нам половину грошей з оренди, тоді ми будемо в ній зацікавлені і будемо вирішувати проблеми.
Мене назвала дріб’язковою і меркантильною особою, яка мало не останню окраєць хліба у матері забирає, хоча на мій погляд, моя пропозиція більш ніж справедлива.
Але ось уже два тижні все тихо. Ніхто не дзвонить, не турбує. Краса! навіть знати не хочу, як там у мами справи з тією квартиро. У мене своя родина і своє життя, у якому я нікому нічого не повинна.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
