fbpx
життєві історії
Мама навчила мене усього досягати самостійно, вказавши на двері, коли мені виповнилося 18 років. Я ненці навіть вдячна за життєву науку. У мами кілька років назад з’явилася ще одна квартира, дісталася їй від бабусі. Звичайно, нам з чоловіком ніхто не запропонував в ній пожити. Хоча рідня чоловіка досі не може зрозуміти, як так взагалі можна. Гроші за оренду мама забирає собі, але займатися повинні ми. Причому безоплатно, тобто даром

Гроші за оренду мама забирає собі, але з проблемами в квартирі повинні розбиратися ми.

Дивно виходить – мама завжди робила акцент на те,що мені треба бути самостійною. Мовляв, розраховуй тільки на себе, тобі в цьому світі ніхто нічого не винен. Прекрасно, чудова позиція. Тільки ось тепер мама ходить і вимагає від мене допомоги! Мені здається, такий підхід дещо нелогічний. Хіба ні?

Мама завжди говорила мені, що я маю усього досягати самотужки. Мені дали освіту, забезпечували до 18 років, а тепер вперед, зорі ясній назустріч! З цим напуттям я збирала речі і йшла в самостійне життя. Своїх принципів мама дотримувалася строго. Звичайно, якби у мене все було погано, то вона навряд чи б зачинила переді мною двері, але перевірити цю мою теорію мені, на щастя, не довелося.

До слова, коли я з’їхала, наші відносини з мамою пішли на краще. Вона почала звертатися до мене як до рівної, а не з позиції “я доросла-розумна, а ти маленька”. До того ж, мамині постулати не раз зіграли мені на руку. Тому я ненці навіть вдячна за життєву науку.

Рівні взаємини у нас тривали приблизно десять років. Я вийшла заміж, ми з чоловіком Денисом орендуємо квартиру і будуємо кар’єру. Про свою квартиру поки не замислювалися, оскільки хочемо переїхати в іншу країну на постійне місце проживання.

У мами ж кілька років назад з’явилася ще одна квартира, дісталася їй від бабусі.

Звичайно, нам з чоловіком ніхто не запропонував в ній пожити. Так я і не розраховувала, якщо чесно. Хоча рідня чоловіка досі не може зрозуміти, як так взагалі можна. Вони зі свого боку намагаються нам допомагати, хоча ми і не просимо, і не потребуємо. Мені ніяково від такої ситуації, тому на цю тему з ними спілкується Денис, йому якось простіше це приймати.

Так ось, про квартиру. Мама цю квартиру вирішила віддати під оренду. Рік вона сиділа в нерішучості, нарешті вона дозріла. Ну, дозріла і дозріла, нехай займається, у неї часу багато. Мене взагалі не стосувалося і не цікавило, що там мама зі своєю нерухомістю робити буде.

Мама знайшла мешканців, кілька місяців дуже раділа тому, що нічого не робить, а отримує за це гроші. Ну а потім почала смикати мене і чоловіка, щоб ми допомогли їй. За півроку вона дзвонила мало не через день з приводу квартири.

То сусіди скаржаться на шум, а ми маємо з’їздити і розібратися, тому що “а що там літня жінка сама зробить?”. Потім мешканці поскаржилися на прорив якоїсь труби і чомусь мама вирішила, що мій чоловік має з цим розібратися. Хоча він програміст, якщо що. На пропозицію викликати майстра, мама тільки зітхнула, що йому доведеться ж гроші платити.

Потім мешканці затримали оплату, тому я повинна терміново їхати і розбиратися. оскільки мамі самій незручно вирішувати це питання, а мені ніби як все одно. Потім на квартиру потрібно було відвезти диван, який мама купила у когось з рук. І таких дзвінків ставало тільки більше.

– А з чого ти вирішила, що я або мій чоловік маємо вирішувати твої проблеми з твоєю квартирою? – запитала я у відповідь на її черговий дзвінок з якимось проханням. Мабуть, остаточно мене допекло те, що дзвінок пролунав о сьомій ранку в суботу!

– Тому що ти моя дочка, ти повинна мені допомагати, – була відповідь.

Дуже смішно таке чути від жінки, яка все моє життя втовкмачувала мені в голову абсолютно інші постулати. Кажу, а як же принципи, що тобі в цьому житті ніхто нічого не винен? Або вони тільки в мою сторону працюють?

І взагалі, мене дуже радує підхід – гроші з оренди квартири отримує вона, а всі побутові негаразди вирішувати повинні ми з Денисом. Причому безоплатно, тобто даром. Ці міркування я мамі озвучила, а вона почала обурюватися, що такого не говорила і взагалі я її неправильно зрозуміла.

– Це, мамо, називається, і рибку з’їсти, і кісточкою не похлинутися. Не можеш розрулювати свої проблеми з оренди – не здавай квартиру. Все просто. А то тобі гроші, а мені проблеми – ну вже ні. дякую красно. Або ти можеш віддавати нам половину грошей з оренди, тоді ми будемо в ній зацікавлені і будемо вирішувати проблеми.

Мене назвала дріб’язковою і меркантильною особою, яка мало не останню окраєць хліба у матері забирає, хоча на мій погляд, моя пропозиція більш ніж справедлива.

Але ось уже два тижні все тихо. Ніхто не дзвонить, не турбує. Краса! навіть знати не хочу, як там у мами справи з тією квартиро.  У мене своя родина і своє життя, у якому я нікому нічого не повинна.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page