Мама не довго сумувала за татом і при першій же можливості привела в квартиру дядька Романа. Вітчим все життя прожив недалеко від нас. Мама добре знала його колишню дружину, а також і доньку, яка була мого віку. – Віро, скільки там за світло і газ цього місяця нарахували? Треба ж скинутися! Тільки рівно по половинці, – наголошував він. А згодом йшов в магазин, затарювався по-повній, і йшов до рідної дочки.
Сімейне життя моїх батьків не склалося. Батько пішов із життя, коли мені виповнилося дванадцять років. Мій батько любив “чарку і карти”, а тому після його відходу він залишив нам величезні борги.
Мамі було складно виховувати мене одній. Згодом вона зустріла чоловіка, дядька Романа, якого потім завжди називала своїм єдиним коханням.
Раніше цей чоловік дружив із моїм батьком і частенько заходив до нас у гості, а після його відходу зайняв його місце.
Моєї думки ніхто не питав, а тому мені довелося змиритися з присутністю дядька Романа в нашому домі. До матері чоловік був одружений, і у нього від першого шлюбу залишилася донька приблизно одного зі мною віку.
Дядько Роман завжди робив для своєї доньки все, що міг: він весь час передавав їй гроші та робив різні дорогі подарунки.
Мати все організувала так, що витрати на мене не стосувалися її співмешканця. Вітчим і мама у рівних частках складалися на оплату комунальних платежів та продукти харчування.
Коли мені треба було щось купити, то завжди гроші на все необхідне давала моя мати, я навіть не могла подумати про те, що я можу щось попросити у дядька Романа. Якось постало питання про те, щоб довести мене з сумками до університету, так мамин співмешканець всю дорогу рахував, скільки йому довелося витратити на цю поїздку бензину.
Він ніколи мені не робив жодних подарунків на свята, зате моїй матері та своїй доньці він завжди робив якісь приємні презенти.
Я думаю, що саме присутність цього чоловіка в моєму житті так вплинула на мене, що я ще й досі боюся навіть у чоловіка просити гроші. Але я хотіла розповісти не про це. Проблема була в тому, що дядько Роман дуже ділив нас зі своєю донькою на рідну та чужу.
На рідну доньку він переписав свою квартиру, яку одержав у спадок від свого батька, а потім і автомобіль, коли вона закінчила університет. Для мене залишається загадкою таке ставлення, адже я з ним ніколи не сперечалася на відміну від його рідної доньки, яка щоразу влаштовувала “бурі”. Він просто не помічав мене.
Я не розумію навіщо він зійшовся з моєю мамою, якщо відмовлявся мене приймати і вдавав, що моє майбутнє його зовсім не турбує. А може він вважав, що він мені нічого не винен.
Ясна річ я завжди дуже ображалася на вітчима. Я була тихою та спокійною дівчинкою, а тому навіть не наважувалася вступати у відкриту конфронтацію з ним. У міру того, як стаєш старшим починаєш розуміти, що у кожної людини своя модель поведінки.
Проте мені цікава думка чоловіків, які зважилися на другий шлюб та взяли жінку з дитиною, як ви до неї ставитеся? Ви також все віддаєте рідній дитині чи намагаєтеся не поділяти дітей?
Фото ілюстративне
