Коли я зростала, мама нічого вдома не робила, все робили я та батько. У 55 років моя мати пішла на пенсію, сказавши: «Я стаж виробила, буду тепер лежати на дивані».
Почала працювати я, а навчалася я на денному відділенні. Отримала стипендію Сороса, поїхала вчитися в Європу. Там замість особистого життя я займалася підробітками, працювала 40 годин.
Грошами допомагала батькам, надсилала їм. Вони не працювали, були на пенсії і як належне брали валюту, яку я висилала їм, звикли покладатися на неї.
Я так раділа, що маю можливість допомагати батькам, почувала себе багатою, дорослою та самодостатньою.
І ось я приїхала додому на Новорічні свята і наші старі сусіди почали мені говорити:”Вашій матері треба пам’ятник за життя поставити. Вона вас за власний кошт вчитися відправила».
Я слухала і думала, чому вони так кажуть? Виявилося, що це мама їм так все підносила і ще скаржилася на мене. І сміх і гріх. От і думаю тепер, надсилати їм гроші й надалі, чи починати думати про своє майбутнє?
Фото – спеціально для ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com забаронено.
