fbpx
життєві історії
Мама образилася на мене… Плаче і каже, що до мене не поїде, здасть квитки… Збиралася погостювати, онуків побачити… Але ж я не проти її приїзду! Ми дуже раді, я, чоловік, діти, всі! Але сидіти один у одного на голові, тулитися, терпіти незручності — заради чого? Особливо коли є можливість цього уникнути. Мені здається, ми запропонували чудовий варіант, а батьки образилися!

Мама образилася на мене… Плаче і каже, що до мене не поїде, здасть квитки… Збиралася погостювати, онуків побачити… Але ж я не проти її приїзду! Ми дуже раді, я, чоловік, діти, всі… Але сидіти один у одного на голові, тулитися, терпіти незручності — заради чого?? Особливо коли є можливість цього уникнути. Мені здається, ми запропонували чудовий варіант, а батьки образилися!

…Анна родом із маленького селища. До міста приїхала сім років тому. У столиці їй одразу пощастило: знайшла гарну роботу, а незабаром і щасливо вийшла заміж, народила спочатку прекрасного синочка, а торік ще й доньку.

Нині Ганна сидить удома з дітьми. Чоловікові подобається налагоджений побут, з роллю годувальника він непогано справляється Вони знімають простору квартиру — дитяча, спальня і велика кухня-вітальня, живуть добре і мирно.

Із батьками Ганна не бачилася вже кілька років, і ті попросились у гості — подивитися на онуків, привезти гостинців.

Та й столицю подивитися, не без цього. Батьки Ганни — люди прості, небагаті, майже не подорожують, у місті востаннє бували, мабуть, 20 років тому.

Коли мама повідомила, що вони хочуть приїхати, Аня дійсно була дуже рада. Вже й дітям сказала.

Діти чекають на бабусю та діда, з якими до цього регулярно спілкувалися лише по скайпу. Зять теж налаштований позитивно.

– Тільки я подумала, а як ми їх розмістимо? Диван у вітальні у нас не розкладається, значить, довелося б поступитися батькам своєю спальньою, самим лягати на підлозі в дитячій. Або з дітьми якось поміститися, на їхніх ліжках… Загалом, незручно!

Чоловік каже, давай знімемо на тиждень для мами з татом номер у готелі поблизу. І їм добре, і нам! Нікому тіснитися не треба, вдень вони у нас, увечері їх би Сергій, чоловік, відвозив машиною в готель, вони б відпочивали нормально. Їм з незвички з двома малюками теж нелегко буде цілими днями. А вранці знову б приїжджали до нас… Ну, ось що такого жахливого в такому розкладі?

– Теоретично начебто нічого страшного. Гарний варіант…

– Мені теж так здається! Я знайшла чудовий готель, за два квартали від нас. Сама все подивилася, там дуже мило і чисто. Звичайно, платили б за готель ми самі… Сказала мамі, а вона — у сльози! «Навіщо так? Ми вам тягар, чи що?» — плаче. Ні про який готель і чути не хоче. Ми, каже, до онуків хотіли приїхати, а не до готелю! «Якщо ми вам завадимо, то так і скажіть!.. Піду завтра здавати квиток!»… Ми як краще хотіли для всіх!.. Мої батьки — начебто адекватні люди… ну завжди ними були. І тут таке. Не розумію!

Як краще вчинити у подібній ситуації?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!