fbpx

Мама одразу забрала мене до себе назад з орендованої квартири, хоча я й хотіла продовжити у ній жити. А потім у спадок мамі в передмісті дісталася ділянка землі від її одинокої тітки, і мама вирішила, що там конче потрібно побудувати великий будиночок для нас усіх. А значить, мені одна дорога – закордон на заробітки, а вона з Улянкою справляється чудово, я можу бути спокійною.15 років знадобилося. Я працювала в Польщі, Італії, Франції, Португалії, Іспанії, де працюю і зараз. А мама будувалася. Все робила як вважала за потрібне, за своїм смаком. Будинок ріс, і два роки тому мама з Уляною в нього переїхали. Оформила мама, само собою, двоповерхову нерухомість на себе

Я завжди була маминою дівчинкою і у всьому її слухалася. Навіть заміж вийшла за того, на кого вказала мама – за хорошого хлопчика, сина її подруги, – а не за того, кого кохала.

Нічого доброго з того, ясна річ, не вийшло, і я лишилася сама з дитиною на руках. Мама одразу забрала мене до себе назад з орендованої квартири, хоча я й хотіла продовжити у ній жити.

А потім у спадок мамі в передмісті дісталася ділянка землі від її одинокої тітки, і мама вирішила, що там конче потрібно побудувати великий будиночок для нас усіх.

А значить, мені одна дорога – закордон на заробітки, а вона з Улянкою справляється чудово, я можу бути спокійною.

15 років знадобилося. Я працювала в Польщі, Італії, Франції, Португалії, Іспанії, де працюю і зараз. Миття підлог і посуди, офіціант і бармен, покоївка, адміністратор, доглядальниця – ким я тільки не була. Все ж заради рідних!

А мама будувалася. Все робила як вважала за потрібне, за своїм смаком. Будинок ріс, і два роки тому мама з Уляною в нього переїхали.

Оформила мама, само собою, двоповерхову нерухомість на себе, а на кого ж? Все одно мені і Уляні все потім залишиться, у мами ж крім нас більше нікого немає.

Також мама зробила за мої гроші ремонт у своїй квартирі і пустила дули квартирантів – постійний пасивний дохід, чому ні? Мама той ще прагматик.

Дитина моя росла одягнена в брендові речі і з усім необхідним, що треба сучасним дітям. Але – без мами. Та в неї чудова відповідальна бабуся, тому Улянка нічого не втратила.

Перед цими Новорічними святами я вирішила, що досить – будинок готовий, трохи грошей і відкладала, тож пора додому повертатися, до дитини і мами.

Приїхала. Мама сказала, що в нашому, точніше поки що її будинку вона житиме разом зі своїм чоловіком, про якого я оце уперше почула. І можемо жити, от тільки мужика щоб я не приводила, одного достатньо.

Квартира ж мамина і надалі буде зайнята квартирами – постійний дохід як не як.

Одного вечора, закрившись у кімнаті з дочкою, я міцно обійняла і притисла до себе Улянку. І дитина так виплакалася. Вона плакала і плакала, виливаючи всю гіркоту і втому, що тримала в собі стільки років.

А я не могла дозволити собі сліз. Просто обіймала, гладила волосся донечки, цілувала, цілувала.

Я забираю Улянку поки що в Іспанію. Попрацюю ще, а вона вивчить мову, здобуде новий досвід, побачить нові місця. А там час по каже, що далі.

Зароблю нам на новий будинок чи іншу оселю, не знаю ще, де вона буде. Але точно далеко від мами. У неї все вже є – дім двоповерховий, квартира з квартирами – постійний дохід, та ще й чоловік. Що ще треба? Точно не дочка і онука.

Моя Уляночко! Яка ж я була незряча! Але я вірю, вірю, вірю що все надолужу і виправлю, і ми з тобою обидві, донечко, будемо щасливі! Обов’язково будемо!

Автор – Олена К.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page