fbpx
життєві історії
Мама Олексія вдумливо вибирала шпалери, фарбу, покриття для підлоги, люстри і всяке інше. Але вибирала вона це не так, як роблять звичайні люди, котрі сіли, подумали, поїхали, вибрали, купили. О, ні, Ірина Олександрівна спочатку ганяла нас по різних магазинах, де в одному вона придивилася плитку, в іншому шпалері, у третьому світильники. Потім вона все це фотографувала, приїжджала додому та обмірковувала побачене. Я думала – все, але виявилося, що все найцікавіше лише починається!

Від слова “ремонт” у мене вже сіпається око, і за це треба подякувати моїй свекрусі Ірині Олександрівні. Саме вона майже рік навантажує нашу сім’ю своєю примхою ремонту. Майже рік у нас із чоловіком немає вільних вихідних, а кінця цього божевілля не видно. Ще й ірина олександрівна живе у нас майже півроку.

Мама мого чоловіка минулого року вийшла на пенсію. Не знаю, чого їй не працювалося далі, адже вдома їй відверто нудно. Дачі, де можна було б втілити свій ентузіазм, у неї немає, онуків ми їй теж поки що надати не можемо, тому вона не втомлюється і енергія переливається через край. І якби вона залишалася працювати, усім було б легше.

Але що сталося, те сталося – Ірина Олександрівна вийшла на пенсію. Перший місяць вона відсипалася, займалася всякими справами, які вона собі на пенсію запланувала, а потім нудьгувала. Виспалася, нагулялася парком, напилася чаю з подругами, з’їздила до сестри і занудьгувала.

Короткаючи дні перед телевізором, вона натрапила на якусь передачу про ремонт. І її осяяло – у неї вдома давно не було ремонту, це треба виправляти! Але просто звичайний ремонт їй не хотілося, хотілося чогось такого. І почалися наші поневіряння будівельними магазинами.

Мама Олексія вдумливо вибирала шпалери, фарбу, покриття для підлоги, люстри і всяке інше. Але вибирала вона це не так, як роблять звичайні люди, котрі сіли, подумали, поїхали, вибрали, купили. О, ні, Ірина Олександрівна спочатку ганяла нас по різних магазинах, де в одному вона придивилася плитку, в іншому шпалері, у третьому світильники. Потім вона все це фотографувала, приїжджала додому та обмірковувала побачене.

Через тиждень їй уже не подобалося те, що вона обрала раніше, тож наступні вихідні проходили у поїздках магазинами. Нас уже всі консультанти знали в обличчя і тихо лякалися, я впевнена. Свекруха займала в них купу часу, але нічого не купувала. Я дуже злилася б, особливо, коли це мало не щотижневий атракціон.

Але нарешті вона дозріла до покупки всього, що їй потрібно. Я зраділа, що на цьому епопея з ремонтом закінчиться, але куди там. Виявилося, що все найцікавіше лише починається!

У свекрухи двокімнатна квартира, тому була можливість зробити ремонт без переїздів. Спочатку одна кімната ремонтується, потім інша, тобто поступово все йде, і мамі чоловіка не довелося б з’їжджати, але це якщо розумно робити. Ірина Олександрівна ж вирішила, що треба все й одразу, тому її квартира стала схожою на поле битви.

Звичайно, жити в руїнах вона не захотіла і попросилася на час ремонту до нас. Подтися не було куди, хоча особливої ​​радості від перебування цієї діяльної особи в нашому будинку я не відчувала. А ще ситуація посилювалася тим, що ремонт вона хотіла робити самотужки!

Тобто, вона з сестрою бадьоренько обдерла у всій квартирі шпалери, склала і накрила меблі, а перекладати підлогу, клеїти шпалери, класти плитку і все інше мали ми з чоловіком і племінниця з чоловіком.

– Оце ще гроші витрачати на якихось ремонтників. Невідомо, що вони там наремонтують, а тут усе самі, своїми руками, надійно і безкоштовно, – говорила свекруха.

Все б нічого, але серед нас професійних ремонтників немає. Шпалери ми поклеїмо ще, можливо, але плитку класти – це вміти треба. У результаті зійшлися на тому, що роботи будуть комбіновані – на частину наймаємо людей, а частину робимо самі.

Сто разів би вже закінчили, якби не забаганка Ірини Олександрівни, що все робиться тільки під її наглядом. А нагляд може бути лише у вихідні, коли вона витягувала на ремонтні роботи нас та племінницю.

– Не пущу я працівників, коли тут нікого немає. А раптом обнесуть квартиру? Самій стежити? А мені лячно! Мало що в них на думці. Ні, нехай у вихідні приходять, коли всіми  тут.

Звісно, ​​з таким підходом роботи йдуть ледве-ледве. Всі одне одному заважають, свекруха постійно робить перепочинки на чай і за день ми можемо не зробити нічого. За півроку з божою допомогою зроблено санвузол, демонтовано кухню, обдерто шпалери у всій квартирі та викинуто сміття. Все.

Пропонували Ірині Олександрівні вже найняти повністю бригаду, яка все сама зробить, їй лише матеріали замовити та дати розпорядження. Але що ви, це ж неповажно, що нам ліньки мамі зайвий раз допомогти, все б скинути на чужих людей.

Тобто, по суті, свекрусі потрібний не результат, а щоб ми поважили. від цього тіпає навіть сильніше, ніж її думка, яка змінюється з приводу шпалер.

Минулими вихідними мужики всю суботу перетягували речі з однієї кімнати до іншої, щоб там можна було покласти ламінат. А потім свекруха подумала, що хоче не ламінат, а лінолеум. Тому треба з’їздити та здати ламінат.

Я вже не витримала і сказала, що ноги моєї у цій квартирі більше не буде. Скільки можна? За рік не зробити ремонт у двокімнатній квартирі, коли є руки та гроші, це треба сильно постаратися, що мама Олексія і робить. Мама чоловіка на мене спробувала обуритися, але я заявила, що маємо рівно три тижні на закінчення ремонту, інакше їй доведеться переїхати у невідремонтовану квартиру.

Ірина Олександрівна заклекотала праведним гнівом, почала шукати підтримку сина, але Льошка на моїй стороні. Його теж втомив цей цирк із кіньми. А ще я заявила, що більше нічого в її квартирі не робитиму. Я вже забула, що таке висипатися у свій вихідний!

Свекруха на нас із чоловіком образилася, ходить по квартирі надута, розмовляє з нами крізь зуби, але ніби погодилася звернутися до послуг ремонтних бригад. Мені вже так байдуже на її настрій, аби вона вклалася з ремонтом у три тижні і вже відбула до себе!

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!