Мама моя любила повторювати: «Хитрість жінки визначає, наскільки вона буде щасливою». Я від розуміння такої істини була далека, бо ніколи не розуміла свою матір і її спосіб життя. Але тепер це безпосередньо мене стосується і з мамою спілкуватися я більше не маю бажання.
Розповім свою коротку історію спочатку. Моя мати колись вигнала з дому батька, бо той заробляв мало грошей. Потім вони, звісно, помирилися. Але тато в результаті все одно пішов. І я його розумію: жити з моєю мамою під одним дахом ще те випробування.
Щоправда, я завжди її жаліла. Було в ній щось таке, ніби вона не від цього світу. Працювати не любила, зате гроші витрачала наліво й направо так, ніби заробляє мільйони. Поки ми жили разом, абияк зводили кінці з кінцями. Тато платив аліменти, а мама витрачала їх здебільшого на себе. А потім я закінчила школу і переїхала до столичного гуртожитку, щоби просто не жити з матір’ю.
Мамі було 42, коли вона знову закохалася. Її обранцем виявився багатий чоловік. І начебто все склалося ідеально у них з Тимофієм. Але є один маленький нюанс. Цей чоловік був одружений, а ще має двох дітей. Він на 15 років старший за мою матір і розлучатися, як ви розумієте, не збирався.
Мама цілих 20 років крутила роман із цим чоловіком. Вона вихвалялася, що мудрішої за неї на світі немає нікого. Мовляв, його дружина готує, прибирає, а її від цього всього звільнено. «Я була створена для кохання, а інші для роботи», – повторювала мама.
Слухати її було неприємно. Але, наївна, я продовжувала їй допомагати. Давала гроші на ремонт у квартирі, допомогла із покупкою машини. На той час я вже мала свою родину і працювала в хорошій IT-компанії. Мені здавалося, що я не можу відмовляти матері, бо вона дала мені життя. Я їй повинна.
Як я помилялася! Дружина Тимофія полинула на небеса. І він одразу покликав мою матір заміж. Вона переїхала до нього до заміського будинку, а свою квартиру мама віддала в оренду небідним переселенцям за 12 тисяч гривень в місяць. При цьому зі мною мама практично перестала спілкуватис в останні пів року, адже тепер їй моя допомога не потрібна.
Гроші до метері течуть рікою, бо її чоловік, хоч і старий, бізнес веде активно. Мама стала в тому будинку повноправною господинею. Про своїх онуків, моїх дітей, навіть не питає.
Цього року вона забула привітати їх із днем народження, не кажучи вже про подарунки чи Новорічні привітання. Зате з онуками цього чоловіка носиться як із писаною торбою. Мені дуже сумно, що моїй мамі від усіх потрібні лише гроші.
Я не заслужила такого ставлення до себе, адже стільки всього для неї зробила за своє життя. А тепер вона мене просто не помічає. Підозрюю, що про спадщину можна забути. А я, якщо чесно, була впевнена, що квартира мами дістанеться мені.
Я ж свого часу мало не весь ремонт там оплатила, купувала нову техніку та меблі. А тепер цим добром користуються квартиранти, яких я навіть у вічі не бачила жодного разу.
Намагалася говорити з мамою про свої почуття та переживання. А вона починає маніпулювати:
“Хіба ти не хочеш, щоб матуся була щасливою?” Але, мабуть, вона забула, як раніше сама постійно повторювала, що хитрість жінки визначає, наскільки вона буде щасливою. Невже весь цей пафос лише фарс і нічого більше? Мені дуже сумно, що я банально не потрібна своїй матері. Взагалі не хочеться з нею спілкуватися.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
