Пам’ятаю, як на восьмому місяці вагітності я дивилася по телевізору якусь музичну передачу. І тут виходить на сцену дівчина, вона була не з України, і ведучий виголосив її ім’я – Гюзаль.
І тут моя дочка, почувши цю пісню, почала ніби танцювати у мене в животі, причому, коли пісня закінчилася, і ворушіння в животі відразу припинилося.
Коли дочка з’явилася на світ і моя мама дізналася, що я хочу назвати її онучку Гюзаль, вона вмовляла мене ні в якому разі не називати цим ім’ям дитини. Мама пропонувала мені назвати дочку, як завгодно, але тільки не так! Але я була непохитна. Причому моєму чоловікові було все одно, як назвати дитину, і він в наших суперечках участі не брав.
Зрештою, мені все набридло, і вже треба було терміново отримувати свідоцтво про народження і ставити дитину в чергу на садок, і тоді я сказала чоловікові: “Іди до РАЦСу і називай, як хочеш”. Він пішов і записав дочку Гюзаль.
Ім’я прекрасне, звучне і дуже підходить нашій донечці. Я тепер дуже рада, що не піддалася тоді умовлянням матері і не назвала дочку: Марічкою, Оксаною чи Ганусею. Минуло тридцять років і я ні разу не пошкодувала, що назвала її таким красивим ім’ям. Вона у мене красуня!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – medfond
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
