Мама зайняла прекрасну позицію – я ні до чого, розбирайтеся самі, мовляв, моя хата скраю, нічого не знаю. Але це не так. Зрозуміло, що вона не хоче непорозумінь з сином та його дружиною, але мені що тепер робити? За фактом виходить, що мене залишили без житла.
У мене є брат Олексій, він сім років тому одружився, тепер має двох дітей. Дружина його зараз вкотре збирається у декрет. Коли Льошка одружився, мама пустила їх жити у свою успадковану квартиру.
– Нехай Льошка з сім’єю поки що там поживе, а ти, як підростеш, я цю квартиру продам, гроші між вами поділю, а далі вже ви самі, – сказала тоді мама. – Якраз брат встигне собі на щось зібрати.
Я на той момент навчалася в одинадцятому класі і квартири мене не цікавили від слова “зовсім”. Попереду були іспити, вступ та нове життя. Тим більше, чого переживати, якщо мама прийняла рішення, озвучила його і без житла мене не залишить. То я тоді так думала.
Брат із дружиною з радістю заселився у квартиру, уних одне за одним народилися дітки. Юля, дружина брата, працювати не рвалася, тому один декрет плавно перетікав до іншого, а працював лише Льоша. Про накопичення якихось там грошей мова не йшла, молода сім’я постійно просила гроші то в одних батьків, то в інших. Збирати не виходило.
Та й як збирати, якщо Юлі то на море треба, то шубку купити, щоб не гірше за інших виглядати, то машину. Все це купувалося в кредит, а потім зі скрипом роками виплачувалося.
– Ну, а коли жити, якщо не зараз? Потім я буду вже стара, мені нічого не треба буде, – говорила Юлька, ловлячи на собі докірливі погляди свекрухи.
Мама обмежувалася поглядами, тому що втручатися у життя до брата і його дружини їй не дозволяли мораль і побоювання. Вони ображалися та відлучали бабусю від онуків. Тож мамка звикла свою думку тримати при собі.
Я відучилася, влаштувалася працювати, але продовжувала жити з батьками. Зарплата фахівця-початківця і так була мала, а витрачати левову частку за оренду житла мені не посміхалося. Поки що мене цілком влаштовувало життя з батьками.
Коли в мене з’явився постійний молодий чоловік, і ми з Тарасом зрозуміли, що все серйозно, то вирішили з’їхатися. Разом винаймали квартиру.
– Правильно, дочко. Спочатку треба спробувати на смак побут, перш ніж заміж бігти, – схвалила моє рішення мама.
Ми прожили півроку разом і вирішили одружитися. Тут і постало питання про те, а як жити далі. Батьки нареченого одразу сказали, що подарують нам гроші – приблизно половину вартості квартири, а далі нам вирішувати, що з цими грошима робити. Ми з Тарасом думали про іпотеку.
І тут я згадала, що взагалі я теж дещо маю: мама ж колись обіцяла квартиру продати та поділити гроші між мною та братом. Якраз додавши ці гроші до подарованої моїми свекрами суми, ми могли б обійтися з мінімальним кредитом або одразу взяти в іпотеку не однушку, а двокімнатну не нову, платіж був би посильним.
Про цю обіцянку я й нагадала мамі, якраз був зручний випадок – брат та його дружина теж були у мами в гостях.
– Як це – продати квартиру? А ми куди підемо? – вперла руки в боки кругла Юля. – У нас ось-ось дитина народиться, а ти пропонуєш нам на орендовану квартиру йти?
– Так половина грошей ваша, теж візьмете іпотеку, – спробувала я, але братова дружина мене перебила.
– Та що там грошей буде з продажу двушки? Що ми на них візьмемо? А іпотеку хто платитиме? У нас троє дітей, ще іпотеки нам не вистачало, – вирувала Юлія. Брат відповідно хитав і хмурив брови, а мама ховала очі.
Я пішла, не бажаючи далі вислуховувати Юльчині волання. Рішення все одно має залишитись за мамою.
Мамка вирішила врегулювати конфлікт по-своєму.
– Ну, ви молоді з чоловіком, дітей немає, вам простіше. І справді, куди вони з трьома дітьми підуть? – умовляла вона мене.
– У них був час зібрати гроші, вони знали, що квартира рано чи пізно продаватиметься! Але натомість вони займалися множенням. А я тепер маю увійти в їхнє становище? – мене це все дуже напружувало. Несправедливо ж.
Якось вирішити ситуацію, а точніше вмовити мене відмовитися від посягань на частину грошей із продажу квартири, мама намагалася тиждень, а потім умила руки.
– Чому я тут крайня? Моя справа – продати квартиру та розділити гроші, а домовлятися тобі потрібно з Олексієм. Якщо вони погодяться, я продам квартиру. А якщо ні – що мені, рідного сина та онуків на вулицю виганяти?
З братом жодної розмови не вийшло, у чому я відпочатку не сумнівалася. Він вважає цю квартиру своєю і нічого продавати не хоче.
– Нехай твій чоловік заробить на квартиру, – сказав Льошка.
– Ти сам не втомився, доки на квартиру заробляв? А твоя дружина? – відповіла я братику, після чого він зі мною більше не розмовляв.
Мама ж стоїть на своєму: домовлятися повинні ми між собою, а вона тут ні до чого, її хата – крайня. Зрозуміло, що вона просто так ненав’язливо вмила руки. Мовляв, вирішуйте самі. Хоче виглядати гарною і доброю для всіх, а найбільше не хоче сваритися з братом та його дружиною, там же онуки, від яких її знову відлучать, якщо що.
Зі мною мама, мабуть, посваритися не боїться, якщо так робить. Справа її.
Ми з Тарасом візьмемо іпотеку, без питань, але рідні я більше не маю. Мама свої пріоритети наочно продемонструвала, ось нехай із братом та його дружиною тепер і знається. Ми якось справимося. Новий рік скоро. Вперше буду святкувати лише з чоловіком, без своїх рідних. Що ж, починається новий етап життя. Сподіваюся, щасливий для мене і Тараса.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне
