fbpx

Мама пильнувала “чоловічі штани”, а щоб я їй не заважала, то проводила більшу частину дня на вулиці. При першій можливості я покинула її квартиру. Про свого батька я нічого не знала. Всю правду мені розповіла свекруха, яка нею так і стала. Мені б таке і не приснилося. Після почутого я зібрала деякі речі і переїхала в Польщу. З Іваном я навіть не попрощалася

Мама пильнувала “чоловічі штани”, а щоб я їй не заважала, то проводила більшу частину дня на вулиці. При першій можливості я покинула її квартиру. Про свого батька я нічого не знала. Всю правду мені розповіла свекруха, яка нею так і стала. Мені б таке і не приснилося. Після почутого я зібрала деякі речі і переїхала в Польщу. З Іваном я навіть не попрощалася.

Я ніяк не могла зрозуміти, чому мама мого хлопця терпіти мене не могла. Причину своєї поведінки вона повідомила мені наодинці.

Я ніколи не знала свого батька, а іноді навіть не хотіла знати свою матір. Життя показало мені, що затишна сім’я – це не для всіх.

Дівчинкою я росла різною, але ярлик “дитина вулиці” мені пасував би найбільше. Моя мама, колишня офіціантка, часто міняла чоловіків, і щоб я не заважала їй вдома в нашій однокімнатній квартирі, де нам ледь вистачало місця, вона проганяла мене на вулицю.

Звісно, ​​через таке життя я потрапляла в різні неприємні ситуації. Ніхто мене не контролював, я робила, що хотіла.

Тим часом мама займалася, як вона казала, своїм життям. Чоловіки змінювалися, як шкарпетки. Робота офіціантки згодом замінилася на помічник кухаря, а згодом вона і зовсім скотилася до посудомийки, а після і підмітання дворів.

Але про те, хто мій тато я так і не дізналася. Вона могла мені годинами розповідати, який мужній Петро і як гарно за нею доглядає Мирон, та про батька і пів слова не промовила. Тому я намагалася якомога швидше стати самостійною і зникнути з дому.

Незважаючи на труднощі, я закінчила школу і влаштувалася прибиральницею в готель нашого міста. Це була не та робота, про яку я б мріяла все життя, але її було достатньо, щоб звільнити мене від минулого.

Перш за все, це була чесна робота, і я нікого не обманювала, як це робили мої “вуличні” друзі. Мені стало спокійно жити. І ось одного дня я зустріла Івана. Хлопчина, в якого я закохалася з першого погляду.

Він, єдина дитина, на відміну від мене, походив із багатої бізнес-сім’ї, тому всі одразу подумали, що відносини, які склалися між нами, мабуть, були мотивовані його грошима.

На диво, він нікого не слухав… Ми почали зустрічатися, хоча щось мені постійно підказувало, що ми не будемо разом. Ми іноді розуміли один одного, як брат і сестра, і мали однакову думку майже про все, хоча кожен із нас виховувався в іншому світі.

Незважаючи на це, а можливо, завдяки цьому, наші стосунки процвітали. Ми були різними, але однаковими. Але потім сталося непередбачуване.

Коли мати Івана  нарешті побачила мене, було зрозуміло, що вона не буде хорошою свекрухою. З точністю до навпаки. Віра Дмитрівна день за днем ​​пояснювала Івану, що він не може зустрічатися з прибиральницею, що я йому не пара.

Але, як часто буває, вона ще більше тим штовхала сина до мене. А закінчилось все тим, що Іван запропонував мені вийти за нього заміж.

Та саме в той момент майбутня свекруха і витягла свій “козир”, від якого я досі не можу відійти. Виявилося, що Віра Дмитрівна не тільки знала мене давно, але навіть знала, хто мій тато.

Річ в тім, що її двоюрідний брат, який старший за неї на п’ять років колись, маючи дружину і дітей, закрутив шури-мури з молоденькою офіціанткою, моєю мамою.

Коли дізнався, що та чекає дитину, то порвав все з нею, сказавши, щоб і не думала йти до його дружини і щось говорити. Щоб просто забула про нього. Але як вияснилося, брата Віри Дмитрівни, мого батька, вже немає в живих. Незадовго після цього він занедужав.

Віра Дмитрівна сказала, що все це через переживання з цього приводу, а як було насправді, хто його знає.

Все це я почула, коли була наодинці з Вірою Дмитрівною. Я не могла прийти до тями, бо чула таке лише в кіно. Я нічого не пояснивши Дмитру поїхала працювати до Польщі, де до сьогоднішнього дня і знаходжусь.

Ось така в мене життєва історія. А мама, скажете ви? Досі шукає своє щастя і час від часу мені телефонує, щоб я підкинула їй на це “щастя” грошенят…

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page