Я одружена 5 років, тому ми зіграли весілля по всіх «правилах» нашого невеликого міста: орендували кафе, на урочистість були запрошені всі родичі з обох боків, гуляли два дні.

Другий день – на природі молодіжною компанією. Якщо говорити про фінансову сторону, то весілля не окупилося — дарували менше, ніж було вкладено.

Але це був наш вибір: ми запрошували «дорогих» фотографів та операторів, розсилали всім запрошення ручної роботи, кожному гостю дарували невеликі подарунки, а родичам — нормальні на згадку.

Так заведено у нас. Усі були задоволені. Це я до чого. Тепер вийшла заміж моя двоюрідна сестра. Вона зустрічається з хлопцем з іншого міста вже років зо три.

Обоє працюють, бачаться приблизно раз на місяць, так би мовити, від свята до свята. Мама нареченої (моя тітка) вже всі вуха продзижчала з цим весіллям.

То весілля буде в його місті: готуйтеся їхати. То все скасовується, будемо в нашому місті відзначати.

Тепер нова «фішка»: молодята вирішили розписатися в іншому місті, влаштувати фотосесію та провести медовий місяць «не відходячи від каси», так би мовити.

Це все чудово та романтично. Ну вирішили хлопці обійтися без дорогих посиденьок з ріднею, і гаразд — це їхній вибір.

Хоча, напевно, зіштовхнуться із засудженням старожил роду. Та я не про це. Після того, як тітка повідомила моїй мамі цю нову версію майбутнього свята, вона так збентежено додала: «Дуже дорогі подарунки, я думаю, можна не дарувати. Але це вже як самі вирішите».

І ось я думаю: а чи треба в цій ситуації взагалі щось дарувати? Ось запросили мене на день народження – я йду з подарунком.

Читайте також: Ми прожили у шлюбі близько 10 років. Будь-яке в житті бувало, але ми були щасливі. Чоловік завжди був уважний до мене, слова грубого не скаже, квіти, подарунки часто дарував. Нам багато хто заздрив і казав, що у нас ідеальний шлюб. Так би можливо тривало завжди, якби до нас не переїхала жити його мати

А якщо не запросили, то обмежуюсь вітанням по телефону. Або ось купили ми свою одну в іпотеку: подарунки на новосілля принесли тільки ті, кого ми покликали цю подію відзначити.

Син коли народився: іграшки та костюмчики «на зубок» принесли лише ті, кого ми покликали та кому накрили стіл. З хрестинами також.

Тут річ навіть не в грошах. Хоча й у них також. Просто я вважаю таку ситуацію зухвалістю з боку тієї рідні.

Мама радить не псувати стосунки з ріднею – вони з сестрою дуже близькі. Говорить, я сама подарую подарунок, скаже, що від нас. А мене такий варіант також не влаштовує. Ось як бути?

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.