Отже, “казка” (а насправді, нажаль, зовсім не казка) про те, як я рідню з маминої дачі виселяла.
Мама у мене завжди була людиною скромною і тихою. За все моє життя я не пам’ятаю, щоб вона з кимось конфліктувала або з’ясовувала стосунки. Я навіть не пам’ятаю, щоб вона голос на когось підвищувала. У своїй сім’ї вона була білою вороною, там що у бабуся у нас голосиста була, що мамина старша сестра – тітці пальця до рота не клади. Ну і характери там диво які прості, все тобі в лоба скажуть.
Я пішла в мамину рідню, але з поправкою на мамине виховання. Тобто кричати можу і вмію, але роблю це вкрай рідко, тільки у виняткових випадках. І ось мені недавно така нагода і випала.
У мами є дача, вони її ще з батьком купували. У свій час там вирощували картоплю, моркву і все, що належить на порядному городі. Рідня намагалася кілька разів туди носи пхати, але тато їм швидко охотку відбив. Він мамину рідню на дух не переносив і намагався, щоб наші родини не стикалися.
– Нічого хорошого від них ні я, ні Галина не бачили, завжди їм тільки одне – дай да дай, – говорив тато.
Галина – це моя мама, до слова.
Останні кілька років у батьків уже не вистачало сил на городі копатися, лікарі радили їм поберегтися. Я ж вчилася в іншому місті і допомагати не могла. Тоді вони вирішили зав’язати з городництвом, але на дачу їздити не перестали. Приїжджали просто жити на природі у теплу пору року, мама іноді з квітами поралася, але без фанатизму. Будинок там був пристосований для майже постійного проживання – утеплений, зручності всередині, тільки вода була літня.
Минулого літа тата не стало. Мамі, зрозуміло, було не до дачі. Вони з татом до останніх днів ніжно і трепетно одне до одного ставилися. Я дуже переживала, що вона втрати не переживе. Навіть тимчасово переїжджала до неї. Але мама через кілька тижнів оговталася і “вигнала” мене.
– І не варто наді мною трястися, удумала теж! Я ще при силах, сама багато чого можу, а ти давай своїм життям займайся, нічого біля мене висиджувати, – сміялася вона на моє соте по запитання, чи точно мені треба переїжджати.
Я переїхала назад у місто, де навчалася. Від мами всього кілька годин на машині. Щодня не наїздишся, звичайно, але вихідні я намагалася проводити вдома з нею.
З мамою з приводу дачі ми розмовляли ще взимку. Вона нарікала, що влітку туди не потрапили, переживала, що будинок до зими не підготували і мала намір за першого тепла їхати туди і наводити лад. Я як раз тоді купила стареньке авто, тому зголосилася маму відвезти. На тому тему і закрили.
А тут уже кінець травня, а мама все про дачу ані гу-гу, мовчить. Я про неї згадала, коли на роботі колега почала скаржитися на град, який квіти пошкодив. Подзвонила мамі.
– Мамо, коли ми на дачу вже поїдемо? Я забула про неї, а ти і мовчиш.
– Та я себе щось не дуже добре почуваю, ось вирішила почекати, – відгукнулася мама, але я по її голосу прямо відчуваю, коли вона говорить неправду.
– І погане самопочуття у тебе з квітня місяця? Ну мене хоча б не обманюй, га, – наполягала я.
– Ой, у мене там на плиті все тікає, бувай! – по-дитячому згорнула розмову мама і я зрозуміла: щось тут нечисто.
У найближчим вихідні я приїхала до мами і витрусила з неї правду. Виявилося, що мамина сестра, користуючись її неадекватним станом після втрати батька, випросила ключі від дачі, а то “внучат вивезти нікуди не виходить, а так хоч повітрям подихають”. Треба розуміти, що внучат там штук п’ять було від нуля до семи років, у тітки два сина і дочка, які і порадували її таким “урожаєм”.
Більше мама ключів від дачі не бачила. Кілька разів дзвонила сестрі, але вона спритно включала святу невинність і йшла від теми. Мене аж підкидало на місці. Це треба настільки бути бездушною особою, щоб скористатися бідою рідної сестри для поліпшення свого становища!
Мама, схлипуючи, розповідала, і мені це все нагадало ту дитячу казку про зайчика, якого хитра лисиця вигнала з його ж хатки. Мама в цій казочці була саме зайчиком, адже вона у мене завжди була людиною скромною і тихою. Роль лисиці взяв на себе дехто з нашої любої рідні. Тому мені довелося стати отим самим героєм-півником і захищати маму.
Я ледве дочекалася ранку, щоб рвонути на дачу. За ночі мене мама не пустила, закриваючи собою двері, тож поїхала я о п’ятій ранку. З собою я її не взяла, нічого їй там поки робити.
На дачі нікого не було, мабуть похолодання і дощі сполохнули родичів з дачі. Котел опалення ще тато зняв, щось там міняти хотів, але не встиг.
Ключів у мене не було, але ми з мамою обидві власниці, тому я викликала майстра, пред’явила документи і мені відкрили двері, а за додаткову плату відразу ж і замок поміняли, я його по дорозі купила. Відвойовувати ключі я не збиралася.
Що в будинку творилося – мамочко рідна! Всю веранду завалили дитячими розважалками накшталт машинок, на яких їздити можна, басейн, батут, гойдалки пластикові, ходунки та інше, все це купками валяється. По будинку – пластилін, фарби, малюнки дитячі розкидані, дитячі шмотки. У ванній змішувач зламали, на кухні гардини видерли, кухонний гарнітур весь покоцали, стіни місцями розмальовані. Та комплект повний, все не перерахувати. У мене сльози на очі навернулися, батьки стільки сил вклали, тут завжди такий затишок був, поки цей табір не пройшов!
У дворі мене чекали нові відкриття. Там були грядки. Але ж батьки спеціально сіяли там газон, та від нього вже тільки спогади залишилися. По ділянці прямо видно було, де стояли басейн і батут – там трава витерта до лисин.
Я всю цю красу пофотографувала, зняла на відео, а потім поїхала. Перебувати там не було ніякого бажання. Та й чекати рідню не хотілося.
Мамі я показала фото, розповіла про зміну замку і заборонила спілкуватися з сестрою, коли та почне обривати їй телефон. А вона почне.
– Сама з нею не розмовляєш, дзвінки скидаєш. Відправиш тітці Ліді смскою мій номер, нехай дзвонить мені, я вже з нею поспілкуюся.
Мама намагалася щось заперечити, але я наполягла на своєму. Тітка їй всі нерви зіпсує, а об мене зуби сточить. Мама погодилася.
Подзвонила тітка Ліда аж на четвертий день. Вона обурено, на підвищених інтонаціях, намагалася з’ясувати, чого це сестра не бере слухавку, а на дачі поміняні замки. Я висловила родичці все, що думаю з приводу її вчинку і сказала, що ще й вимагатиму з неї гроші за все, що вони там натворили, за всі збитки і пошкодження. Інакше про свої речі, залишені там, вона може забути. Мені вони не потрібні, але розпродам, щоб хоч якось компенсувати збиток.
– Ось ще, платити я тобі буду, розбіглася! Зараз син приїде, замок зламаємо, заберемо речі і їжте ви свою дачу, – кричала тітка.
– Давайте-давайте, а я на вас в поліцію заяву напишу, що ви вломилися в будинок і обікрали нас. Всім табором під статтю влетите, – оповістила я її про свої плани. Тітонька осіклася, мабуть, до неї не доходило, що так теж можна. Дача ж не її, доведи потім, що тебе пустили. Що-що, а коли пахло смаленим, тітка Ліда швидко чула.
– І не соромно тобі на рідню кляузи писати? Пожаліли дачі для дітей, самі туди і носа не показували весь рік! Подякували б краще нам, що пригледіли!
Я тільки розсміялася, дякувати їм! А обличчя малиновим варенням не намазати, помічники! Сказала тітці, що на подумати у неї є час до суботи, і поклала трубку.
Потім зі мною розмовляв її старший син, він серед них найнормальніший. Принаймні, кричати відразу не починає. З ним ми домовилися, що вони відновлюють самі все, що було зіпсовано, я віддаю їм їхні речі і ми розходимося світом.
У найближчі вихідні у нас на дачі кипіла робота. Тітка не приїхала, зате були обидва її сина і зять. Вони поправили і змішувач, і гардину, перебілили зіпсовані стіни, словом, привели дачу в максимально наближений до початкового стану. На газон і дрібні дефекти я вже махнула рукою, нехай забирають свій скарб і їдуть геть.
Ось так я відвоювала назад нашу дачу. Не втомлююся я дивуватися простоті деяких людей. Правильно кажуть “з такими родичами ворогів не треба”. маму трохи, правда, шкода, вона переживає, що сестра Ліда з неами тепер не спілкується.
– Не переймайся, це до якогось першого “потрібно”, – заспокоїда я маму, бо впевнена: щойно тітці або її численній рідні щось від нас знадобиться, вона одразу забуде всі образи і явиться, наче нічго й не сталося.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
