– Оленко, моя ж дочка – ріелтор. І знижку тобі зробить, по-родинному!
З’явилася в мене потреба в ріелторі. Моя квартирна хазяйка вирішила родичку до себе поселити і мене попросила терміново з’їхати.
За ті 3 дні, що вона мені дала, щоб з’їхати, я не знайшла жодної відповідної квартири. Тому довелося мені зібрати речі і тимчасово перекантуватися у мами, продовжуючи пошуки квартири.
Мама своєю радістю – дочка вдома! – поділилася з усіма, кому додзвонилася. Тільки в кінці розмови вона сумно додавала:
– Знову переїжджати збирається, квартиру шукає. І що їй вдома не живеться?
Так мені подзвонила тітка Юля, якій мама пожалілася першій.
– Оленко, а дочка ж моя – ріелтор. І знижку тобі зробить, по-родинному. Я їй твій номер дала, вона тобі подзвонить, і ти вже ввечері будеш валізи пакувати.
Родичка-ріелтор краще, ніж людина з вулиці або за оголошенням. Тут хоч можна її знайти, якщо щось піде не так. Я подумала і погодилася.
Вероніка зателефонувала мені ближче до вечора і скомандувала:
– Виходь, у мене є варіанти. Сподобається – сьогодні договір підпишеш і переїдеш.
У машину до двоюрідної сестри я стрибнула з натхненням, уявляючи, як вже завтра знову прокинусь у своєму ліжку в окремій квартирі.
У першій квартирі, куди Ніка мене привезла, здавав кімнату пропитий мужичок.
– Це – ідеальний варіант. І всього середньоринкова ціна кімнати помножена на два плюс моя комісія! Давай, підписуй! – радісно бігала навколо мене сестра, тицяючи в мене папірець.
– Ніко мені потрібна квартира. Однокімнатна квартира без господарів, – уточнила я.
– А, ну так, ти ж у нас фіфа. Гаразд, поїхали, є у мене варіант.
У другій квартирі нікого не було, а господарі не брали трубку. У третій – таргани стадами ходили, нікого не соромлячись, по квартирі з ремонтом початку минулого століття.
У четвертій сказали – не здається, пославши нас матом. П’ята виявилася двушкою. А за єдину, шосту переглянуту квартиру, заломили таку ціну, ніби там стоїть, як мінімум, золотий унітаз.
Ніка повезла мене додому. Біля під’їзду вона відкрила додаток на телефоні, і почала зберігати вподобані їй оголошення «здам квартиру», всі підряд.
– Завтра поїдемо, варіантів – море-океан! – натхненно сказала вона.
Я можу так само. Відкрила додаток, вибрала, подзвонила. А ріелтора я шукала для того, щоб договір був готовий, щоб знайти відповідний варіант за прийнятною ціною, щоб господарі були вдома під час перегляду. І тут закралися у мене сумніви.
– Ніко, а ти взагалі ріелтор? – запитала я.
– Ні, але тут немає нічого важкого! Кожен телепень впорається. Ось побачиш – я завтра тобі квартиру знайду, і тисяч 10 зірву, як з куща! Отже я тепер – ріелтор!
Від її заяви я отетеріла.
– Вероніко, ти вибач, але я в твоїх послугах не потребую. Тим більше, за такі гроші. Зазвичай ріелтори беруть половину оплати за місяць, і це – 3-4 тисячі. А ніяк не 10. Ти звідки взагалі таку цифру взяла?
– Так у Києві…
– Ніко, ось приїдеш в столицю, там стільки і бери. Та й досвіду у тебе немає, я думала – ти професіонал. Вибач, що даремно витратила твій час, – вибачилася я, хоча треба було б Вероніці і її мамі вибачитися переді мною, за мій втрачений час.
– Пішла геть із машини! – розсердилася двоюрідна сестра. – Давай-давай, йди звідси! Теж мені, морду від усього верне! Їй не догодиш. Це я відмовляюся з тобою працювати, ясно?
Я вийшла з машини і зайшла додому. Тільки день даремно витратила. Мамина сестра, мама Вероніки тітка Юля, примчала через півгодини. З криками, що її дитинку не тільки на оплату кинули, а ще й з брудом її змішали.
– Вона тобі варіанти показувала? Показувала. Плати! – заявила тітка.
– Ріелтори так не працюють. Оплата йде тільки після укладення договору про оренду. Я такий договір не підписувала, Ваша дочка не знайшла мені потрібний варіант. Отже я їй нічого не винна. – заперечила я.
– Не знаю, як працюють інші ріелтори, але моя дочка бере гроші за показ! З тебе 3000! Давай гроші! – тітка простягнула руку.
– А Ви в курсі, мила тітонька Юлю, що так працюють тільки шахраї? Я зараз Вам гроші віддам, а потім в поліцію піду, Ніку в шахрайстві обвинувачу. Адже я плачу за допомогу в оренді житла, а не за повітря! – розійшлася я. Нісенітницю, звичайно, несла. Але ж тітка не знає, правда це чи ні.
Тітка Юля пішла, обклавши мене з ніг до голови. Скатертиною доріжка їй. І доньці її, горе-ріелторші. А квартиру я знайшла, наступного ж дня. Звернулася до грамотного фахівця, який не був моїм недородичем.
Мама довго переді мною вибачалася, але то зайве, мама ні в чому не вина, вона, як всі мами, хотіла, як краще.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
