Мама та тато Арсена нам на весілля подарували ділянку під будівництво. Але все б нічого, та знаходилась вона паркан в паркан з їх домом. Ми порадившись, вирішили її продати і купити квартиру. Що тоді почалось, з їх боку. Хоча, спершу вони не показали свого невдоволення, воно “вилізло” згодом. Так склалися обставини, що мали ми необережність пожити разом з ними під одним дахом.
Ми з сестрою двійнята, можливо тому практично ніколи не сперечаємось. Тато і мама пішли з життя рано, нам залишилася на двох трикімнатна квартира, яку ми тихо-мирно “розпилили” навпіл. Отримані гроші від продажу житла поклали на депозити та помітно підвищили свої рахунки, поки вийшли заміж.
Оксана після весілля зняла свої кошти на іпотечний внесок. Їм на весілля батьки чоловіка подарували ділянку для будівництва будинку. Ділянка була суміжною з тою, на якому стояв будинок свекра та свекрухи. Молода сім’я порадилася, і вирішили не будуватися, а придбати квартиру. Ділянку продали, додали вклад Оксани, і іпотечний внесок одразу виявився виплаченим більш як на три чверті суми.
Все складалося добре, незадоволені були лише батьки Арсена, її чоловіка. Вони були категорично проти продажу ділянки, але син наполіг, нагадавши їм, що подарунком може розпоряджатися на власний розсуд. Тоді його близькі родичі стали носити камінь за пазухою до Оксани.
Сестра чекала дитину, привела на світ дівчинку, на жаль, із деякими проблемами. Їм із Арсеном довелося перший рік мотатися з нашого міста до столиці, щоб допомогти Єві. Звичайно, це вимагало великих витрат і, як завжди, Оксана та Арсен, зіткнулися з черговою чорною смугою – Арсен скоротився на роботі, і з грошима стало зовсім туго.
Свекор із свекрухою, бачачи таке становище, запропонували їм варіант – здати квартиру в оренду, а самим перебратися жити до них. Оксана, засмутившись, погодилася, і незабаром у будинку батьків Арсена їм виділили дві кімнати. Умови життя були, загалом, непогані. Тільки ось на кухню моїй сестрі доступ був заборонений.
– На кухні повинна господарювати одна господиня, і крапка.
Довелося задовольнятися тим, що готувала свекруха. Але готувала “мама дорога” дуже оригінально – окремо для себе, свого чоловіка та онуки, та в інших каструлях – для Оксани та Арсена.
Якщо їжа мешканців “першої категорії” була різноманітною, калорійною та апетитною, то Оксані з Арсеном доводилося задовольнятися сухими макаронами, чи кашею, теж без нічого. Ну і чайком “балувала” господиня будинку.
Через місяць сестра просто завила від такого харчування та від такого відношення. Коли ми зустрілися, я сама мало не зомліла від вигляду моєї сестрички – переді мною стояла мумія з чорними кругами під очима, одягнена в пальто, яке бовталося на ній, як на манекені.
Недовго думаючи я посадила її в таксі, ми поїхали на заїжджий двір, зібрали речі, забрали Єву, і через три години сестра вже розташовувалася в одній з кімнат нашої квартири. Потім зателефонували до Арсена, він з радістю сприйняв новину про переселення.
Так, пів року ми жили тісно, зате дружно, і ділили все навпіл. Потім у сестри та її чоловіка налагодилося зі стабільними заробітками, квартирантам дали місяць на пошуки нового житла, і Оксана із Арсеном та Євою перебралися до своєї квартири.
Як можна було свекрусі ставити в такі рамки свого сина і невістку, позбавляючи їх найелементарнішого – їжі, я досі зрозуміти не можу. Невже вона не розуміла, що після цього стосунки і з невісткою, і з сином будуть дуже натягнуті?
Вони спілкуються, але з натяжкою. А ще – Оксана принципово нічого не готує до приходу “дорогих гостей”, не може вона вибачити ті кілограми тіста, які довелося з’їсти у свекрухи.
Фото ілюстративне
