Мама вважає, що якщо додала нам на квартиру, то може і сама в будь-який час приїхати, і гостей до нас покликати, з нами не порадившись. Як вам?
Мама у мене проста, як п’ять копійок. Зазвичай це кумедно і мило, але зараз чомусь зовсім не смішно. Справа в тому, що свого часу вона додала нам тридцять тисяч гривень на покупку квартири. Це для неї і не маленька сума, але капля в морі насправді. Відтоді вона свято впевнена, що має повне право приїжджати, коли їй заманеться, навіть не попередивши нас, та ще й гостей до нас кликати.
Ми з чоловіком дуже старалися взяти квартиру без іпотеки. Були вже накопичення, продали дещо, залишалося ще трохи. Частину грошей дали свекри, а частину моя мама. Велике їм за це спасибі. І якщо зі свекрами ніяких проблем немає, то мама тепер стала моїм головним болем.
Сама вона живе в області, а ми в обласному центрі. Після покупки нами квартири, мама вирішила, що у неї теж є тут нерухомість. Тому вона не вважає за потрібне узгоджувати свої візити.
Перший раз ми з чоловіком вже спати збиралися, коли пролунав дзвінок у двері. Коля пішов відкривати, а там радість неземна – теща приїхала. Він її, звичайно, пустив, пішов за мною і шипить по дорозі, що я повинна була його попередити. Я б із задоволенням, тільки ось я сама була не в курсі.
Мама взагалі не ніяковіла, почувалася досить вільно. Розмістилася в залі, добре, що у нас кімнати непрохідні.
Години до 12 ночі я з нею сиділа пила чай, тому що їй було нудно і хотілося поговорити. На ранок я була вареною рідиною, бо не виспалась абсолютно.
Затрималася вона у нас на три дні, перед від’їздом я попросила її сповіщати про свої приїзди заздалегідь, а вона так здивовано подивилася і каже, що в цій квартирі і її гроші є, що ж їй тепер, тут місця не знайдеться?
Я сяк-так стрималася, щоб не гаркнути, що і свекри грошей давали, так що тепер, всім табором жити, але промовчала. Просто попросила попереджати, щоб ми були готові. На тому і розпрощалися.
Наступний мамин приїзд був десь через місяць – знову як сніг на голову. Вона пояснила, що сусід просто в нашу сторону їхав, ось вона все покидали і приїхала, а попередити забула.
Цього разу перед від’їздом зажадала собі комплект ключів, на випадок, якщо приїде вдень, а нас не буде, щоб під дверима не чекати.
Мені хотілося сказати, що без господарів їй тут робити нічого, але замість цього я сказала, що замок заїдає, тому ми будемо міняти його, як і ключі.
З кожним маминим приїздом тримати себе в руках було все складніше і складніше.
Мама поралася в квартирі, як у себе вдома, переставляла речі, перекладала одяг в шафах, купувала в будинок якісь штучні квіти, які я дуже не люблю. На все одна відповідь – ну я ж теж в покупці квартири брала участь!
Чоловік мене заспокоював і просив не злитися. Теща йому заважала не надто, у них хороші відносини. А ось мене, господиню будинку, не влаштовувала наявність ще однієї господині. Але і ображати маму за просто так не хотілося.
Та зрештою вона сама переборщила і змусила мене на крайні заходи, коли в свій останній приїзд без мого відома назвала повну хата своїх приятельок.
Те, що вона сама впала нам на голову раптово, мене вже навіть не здивувало. Але коли я збиралася на роботу, мама голосно говорила по телефону, обіцяючи зустріти якусь Марину з вокзалу. Звичайно, мене це насторожило. Я пішла уточнювати.
Мама активно збиралася. Я поцікавилася її планами і вона без задньої думки видала, що сьогодні у неї приїжджають три подруги інститутські, зустрітися вирішили.
Вже знаючи відповідь, я все-таки запитала, де подруги збираються зупинятися. Мама на мене подивилася, як ніби я немовля нерозумне, а потім сказала, що тут, у нас і зупиняться.
– Та ти не переживай, ми і на підлозі нормально розмістимося, тільки постільне треба буде і ковдри з подушками.
Ну, хоч на тому спасибі, що на наше ліжко не претендуєте. Але такої кількості подушок і ковдр у нас все одно немає. Та й що це за мода – кликати гостей в чужий будинок?
Але мама відповіла, що не вважає цей будинок чужим, вона ж в нього вкладалася. Я тільки зубами рипнули і втекла на роботу, щоб не посваритися з мамою зовсім.
Увечері на кухні нас чекала мила компанія тіточок, їдять “біленьку” під смакоту. Ми привіталися, швидко прослизнули в спальню, щоб їм не заважати. Я все чекала, коли чоловік мені втик зробить, але Коля мовчав.
Тітоньки голосно спілкувалися і іржали до третьої години ночі. Я кілька разів виходила, просила бути тихіше, вони на якийсь час вщухали, а потім все заново.
На наступну ніч ми поїхали на дачу до свекрів, бо вдома спати було неможливо. Та й просто перебувати важко. Ці жінки взагалі не в курсі, що означає бути тихими.
Мама була задоволена, тільки от ми три дні жили на дачі, тому що у власному будинку було неможливо перебувати. Я вирішила ще раз поговорити з мамою, але знову почула, що вона брала участь, а значить має право… Тут вже я не витримала, сказала, що віддам їй ці гроші, тільки б вона перестала розпоряджатися нашою квартирою, як своєю.
Звичайно ж, на мене образилися. Звичайно ж, зі мною не розмовляють. Я відчуваю себе винуватою, але і вічно прогинатися під мамині інтереси я не можу. 30 000 – не такі вже й гроші.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
