fbpx
життєві історії
– Мама у нас начудила, – мало не зі сльозами розповідає Ліза колегам на роботі, – ми так розраховували на неї, а тепер все, накрилася відпустку мідним тазом, поїдемо з чоловіком путівку здавати і квитки. З Богданчиком сидіти тепер нікому, а з собою трирічну дитину на курорт екзотичний не потягнеш, то одразу можна вважати, що поїздка зіпсована. – – Ну ти, Тоню, зовсім, – з докором вимовляла мама по телефону своїй 47-ми річній дочці

Ось живе собі тиха поступливий людина. Оточуючим допомагає, знайомим співчуває, серед родичів славиться безвідмовною паличкою-виручалочкою, для чоловіка – вірною соратницею і опорою. І в колективі на неї можна в усьому покластися, і по-сусідськи не відмовить ні в чому. І всі звикли: так і повинно бути. А вона раптом гоп – і взбрикнет. Так зробила Антоніна.

– Мама у нас начудила, – мало не зі сльозами розповідає Ліза колегам на роботі, – ми так розраховували на неї, а тепер все, накрилася відпустку мідним тазом, поїдемо з чоловіком путівку здавати і квитки. З Богданчиком сидіти тепер нікому, а з собою трирічну дитину на курорт екзотичний не потягнеш, то одразу можна вважати, що поїздка зіпсована.

– Ну ти, Тоню, зовсім, – з докором вимовляла мама по телефону своїй 47-ми річній дочці, – ми з твоєю сестрою на тебе розраховували, ти ж обіцяла допомогти приїхати з заготовками і з поклейкой шпалер. І що? Любляча дочка так не робить.

– Тоню, – дзвонить сестра з претензіями, – ти ж сказала, що даси мені в борг цю суму? Як – ні? А мені що тепер робити? Ну і що, що я тобі ще попередній борг не повернула, ну поверну ж, як буде. Але я ж тебе просила?

– Мамо, – не розуміє син, – а що, мені нового телефону тепер не чекати? Я ж хотів на день народження новий смартфон, пам’ятаєш? І навіть показував тобі модель, яку хотів.

– Ти з глузду з’їхала, зовсім дах на старості років поїхав, – невгамовувася чоловік, – я планував на ці гроші машину поміняти, і що мені тепер, і далі на старому ридвані їздити? Ми сім’я, або я не зрозумів? Ти з кимось порадилася?

– Антоніно Олександрівно, – віщав шеф, – я, звичайно. не маю права чинити Вам перешкоди, тим більше, якщо так стоїть питання. Але вже від кого не чекав, так це від Вас. Залишити фірму в такий відповідальний момент. Ми, звичайно, впораємося, але так не робиться, можна ж було попередити, обговорити…

Що кримінального зробила Антоніна? Та нічого особливого. Просто купила собі путівку в досить дорогий санаторій на 21 день, написала на роботі заяву на відпустку і пред’явила висновок лікаря: так, потребує у санаторно-курортному лікуванні. І все. Зараз у відпустку або звільнюся.

А з родини звільнятися не треба, просто взяла гроші, оплатила і поїхала. І поставила всіх в скрутну ситуацію.

Чому не сказала всім, хто на неї розраховував? Антоніна говорила, просто чути ніхто не хотів. Так було зручно. Не чути, не рахуватися, звикли, що Тоні можна просто озвучити свої забаганки і нехай вона під них підлаштовується.

***

– Мамо, – говорила дочка місяць тому, – ми з Владом путівки взяли в Тай. А Богданчик два тижні побуде в тебе. Ти ж у відпустку зібралася. Як тобі буде ніколи? Не вигадуй, вряди-годи дочка за кордон відпочивати поїде. Дивись, як там красиво, я вже і купальник собі купила…

– Тоню, – говорила мама, яка живе за містом, – сестра банки дістала, все зріє, так ми ще й шпалери у вітальні обдерли старі. Так днів за 10 з усім впораємося. Тож ми чекаємо. Так, ще у твоєї сестри вдома теж ремонт, відмити допоможеш якраз. Як це тобі ніколи? Відмовки все це. Я чекаю.

– Виручай, – зверталася молодша сестра Оля, – такий гарнітур пригледіла. Після ремонту якраз і привезуть. Тільки у нас кредит, так що мені б тисяч 50. За рік розрахуємося з тобою. Я замовила вже. Ти ж не відмовиш. Як грошей немає, знаю, у тебе завжди є. Хі-хі, Плюшкін ти наш.

– Мамо, – кликав син, – ба, який телефон, якраз у мене через 3 тижні день народження. Я хочу такий. У всіх уже наворочені, а я з мотлохом досі . Подарунок все одно дарувати будете. Отже, вважай, що я замовив.

– У нас там тисяч 100 лежить, – розмірковував чоловік вголос, – як раз на доплату, я вигідного покупця знайшов на нашу Ластівку. Як почекати з машиною? З глузду з’їхала, хто її потім за таку ціну купить. Ні, на цій їздіті не буду. Кожні 3 роки машину треба міняті. Я вже домовився. Болить? Ну так до лікаря сходи, нехай щось пропити призначить, це всього-навсього спина.

– Антоніно Олександрівно, – говорів шеф, – я підписую Вашу заява на відпустку, Ви ж у нас у відпустці 3 роки не були. Тільки врахуйте, через тиждень чекаю, відгулі потім отрімаєте. Ну як це – не зможете? Ви відданий справі фахівець, ви не можете нас підвести. Колектив на Вас розраховує. Здоров’я? Так це важливо, я можу Вам масажиста порадити, походіть вечорами.

***

– Дістали вони мене, – щаслива Антоніна вимикає телефон і з насолодою витягується на масажному столі дорогого санаторію, – я по весні злягла, ледве ходила, хтось помітив? Мама сказала, що я молода ще, щоб хворіти. Сестра хмикнула, що у всіх зараз щось та болить. Син, пропустив повз вуха, дочка ляпнула, что я її ще переживу, чоловік сказав, что мені просто вечерю готувати не хочеться. Шеф порадив взяти себе в руки.

І Тоня раптом зрозуміла, что нікому до неї немає діла! Вона зручна, слухняна, її давно навіть не питають, а просто озвучують свои плани і забаганки, вважаючи, что вже вона сама тепер розбереться і вирішить все. І ось – бунт. В ім’я себе. І – нерозуміння, відторгнення, закиди в егоїзмі.

– Далі як? А ніяк, – каже Антоніна, – не зрозуміють – все поміняю. Чоловіка, роботу, квартиру. Мене для них просто немає, я тільки механізм для досягнення чужих мрій и зручності. А мені набридло. Я збунтувалася. Або підлаштуються, або нехай шукають інший механізм.

Радію за Антоніну Ще одна вічна Трудівниця решила повернути Собі своє життя, якові колись втратила. Не видно, коли жінка щось робить, чимось жертвує. Помітно становится лише тоді, якщо вона раптом перестає це робити. Як перестала Антоніна. І почала – робити для себе.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page