Я б так зі своїми дітьми не вчинила.
Мама Вадима живе і працює в Італії вже багато років, але мені соромно вимагати від неї грошей на квартиру. Мої ж поблизу живуть, і жодної копійки внукам не дали. Скільки разів я просила маму, щоб та з’їхала жити до бабусі з дідусем, а нам, молодій сім’ї, квартиру віддала. – Ні, і все. Це навіть не обговорюється. Мені ще й п’ятдесяти немає. Може і я своє щастя зустріну. – Та яке там вже щастя?
– Важко, – скаржиться Христина подругам, – щось від мами Вадима вимагати, коли своя мама не вважає за потрібне допомогти. А вона, на відміну від свекрухи не за кордоном, вона поруч. 20 хвилин на трамваї. Але… немає бажання. Зовсім їй не потрібні ні дочка, ні внуки.
Христині 22 роки. За плечима коледж, тільки працювати молода жінка почати не встигла. Заміж вийшла в 19 років. А тепер вона двічі мама: синам 2 роки і рік.
– Орендуємо, – говорить вона про житло, – нам же батьки ніякого старту в житті не дали, а бабуся у мене жива, живе і процвітає. І навіть з мамою заради єдиної внучки і її сім’ї з’їхатися не погодилась. Егоїсти всі. Зовсім про діток не думають.
Христина і Вадим, який старший за неї на на 4 роки, живуть важко: оплату квартирній господині частенько затримують, на харчування та комуналку грошей не вистачає. Одяг для дітей і самої Христини віддають подруги і родичі.
– Яка іпотека? – вигукує вона, – Нам на оренду ледь вистачає. І ніякої надії. Навіть на материнський капітал в якості початкового внеску ми нічого не зможемо купити. Але у нас є бабусі, яким все одно. Живуть кожна в двійці і про нас й не згадують.
– Не збираюся навіть, – морщиться Оля, мама Христини. Жінці немає ще й 45-ти років, – я її заміж не гнала. І дітей народжувати в нікуди не змушувала. Чому я повинна з’їжджатися з її бабусею? Ніколи такого не буде.
Тим більше, що бабуся Христини доводиться Олі не мамою, а свекрухою. І сама Оля жінка ще молода, і чоловік її, батько Христини давно завів нову сім’ю (квартира Олі дісталася в спадок від батьків).
– Ради чого мені жити разом зі сторонньою для мене людиною? – каже Ольга, – У нас нормальні стосунки з Вірою Іванівною, але ні я до неї, ні вона до мене не збирається переїжджати.
Оксані Василівні трохи за 60. Її чоловік, дідусь Христини, ще в гарному стані, який теж уві сні не бачить, щоб переїхати жити до колишньої невістки, або, щоб вона до них переїхала.
– Тато – ще той егоїст, – каже Христина, – він мати з батьком до себе теж взяти не хоче. Але там дружина з характером і мої брати два зведені. А мати одна, але вона ні в яку не хоче звільнити квартиру молодій сім’ї і нас до себе не кличе, а у мене немає частки в її квартирі. Ось так і поневіряємося. І грошей ніхто давати не хоче. Я ж кажу – все самі.
– Самі на світ привели, – вважає Оксана Василівна, – самі нехай і забезпечуються. Син їй аліменти платив, поки вона росла. А зараз чому винен? Можна підтримати було б по-родинному, але ж вона так себе веде… Їй же все винні. Ні, з правнуками я не бачуся. А що? Мені внучці доплачувати, щоб їх побачити?
Допомогти молодій сім’ї готова тільки мама Вадима, підозрюю, що жінка, просто не знає гарненько свою невістку, тому і пропонує переїхати з дітьми до неї.
-Приїжджайте, живіть, будинок великий, місця вистачить, роботу знайдете, з дітьми допоможу. А грошей, щоб висилати у мене немає. Ось якби переїхали до мене…
– Але виїжджати з України не входило в мої плани! – морщиться Христина.
Що думаєте з цього приводу?
Чи повинні батьки допомагати дорослим дітям?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
