Вероніка була дівчиною видною. Про таких ще кажуть – “породиста”. Багато хто з хлопців залицявся до неї, але вона вибрала Владислава. Той виділявся з натовпу своїм неформальним виглядом і умінням писати вірші на ходу. Словом, купилася дівчина на романтику.
Поки вони зустрічалися, все було дійсно романтично – пісні власного авторства під гітару, спільний перегляд фільмів в стилі нуар, незвичайні побачення…
Але весь цей напускний романтизм у Влада зник відразу з початком сімейного життя. Хлопець став грубим і скупим. Ні, фільми дивитися він не перестав, на гітарі грати теж. Але з романтика перетворився на щось зовсім інше.
На роботу влаштовуватися не збирався, цілими днями грав в танчики і чухав своє пузо. Жили вони, до речі сказати, зі свекрухою.
Мама Влада, Віра Трохимівна, була дуже гарною жінкою, вона прийняла Вероніку як рідну. Відразу стала називати донькою і в усьому з нею радилася. У справи молодих вона намагалася не лізти, але те, що Влад не працює, а Вероніка забезпечує всю сім’ю, їй страшенно не подобалося.
На всі нарікання матері Влад підвищував голос на неї. Коли Ніка намагалася втрутитися, то діставалося і їй.
Нарешті Внроніка від усього цього втомилася. Бачачи, що чоловік не змінюється та й не хоче змінюватися апріорі, вона подала на розлучення.
Умовляти дружину він не став. А от свекруха вмовляла, та так, що навіть плакала. Вероніці було дуже шкода жінку, але жити так більше вона не могла.
Вероніка почала нове життя. Орендувала квартиру, заспокоїлася. Відпочивала, так би мовити, від чоловіка.
Десь через два місяці ввечері в її двері хтось подзвонив. Відкривши, жінка побачила на порозі заплакану свекруху. Вже колишню свекруху. Вероніка провела жінку на кухню і почала розпитувати бідолаху, що сталося.
Виявляється, після розлучення Влад пустився у всі тяжкі. І врешті-решт привів подружку додому. Жити. Маму, яка була проти, він без докорів сумління виставив за поріг. Куди йти, вона не знала, тому й прийшла до Вероніки, попросилася переночувати.
У Вероніки не було слів. Вона пішла до колишнього чоловіка і забрала речі свекрухи. Потім оголосила тій, що її дім тепер тут, з нею, і що ображати жінку вона нікому не дозволить, навіть рідному сину. І слово своє Ніка стримала.
Свекруха жила у неї і була їй наче другою матір’ю. А коли Вероніка вдруге вийшла заміж і народила, то Віра Трохимівна із задоволенням няньчилася з дитиною, вважаючи хлопчика своїм онуком. І так буває в житті, коли чужі рідніші за своїх.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
