Ніхто Людмілі з донькою Соломією ніколи не допомагав. Тато дівчинки від них відмовився. Бабуся за батьковою лінією взагалі онучку знати не хотіла. А бабусі по маминій лінії вже не було. Ось і робили вони все удвох. Залишились тоді без житла, без грошей, майже на вулиці, тільки на кімнатку й вистачило. Потім якось зуміли піднятися на ноги, Людмила працювала на трьох роботах. Вони подолали всі свої труднощі самотужки і були цьому раді.
Зараз Соломії майже 38 років, недавно вона придбала будиночок для мами, адже Людмила завжди мріяла про власний город і садок. Тим більше, що вона на пенсії, багато часу, тепер може робити все, що хоче.
– Не треба, доню, — казала мама, коли Соломія повідомила новину, що купує будинок.
– Треба. Ти ж рада? Якщо не рада, щось інше купимо.
– Рада, звичайно, і будинок там такий гарний, – відповіла Людмила мама відповіла. — Але це дуже дорого.
– Нормально. – заспокоїла дочка, зоробляла Соломія добре.
Вона відразу згадала, як мама копила на квартиру собі, а потім і їй, постійно повторюючи:
– Ти матимеш своє житло, буде. Ти ніколи не опинишся в такій ситуації, як я.
Мама впоралася. До закінчення університету Соломія переїхала до окремої квартири. Не у дуже велику і зі стареньким ремонтом, зате – власну! Мама постаралася.
– Якщо тепер маю можливість, то я можу щось зробити для тебе, – говорила Соломія, коли купувала будинок.
Їй було дуже мало років, але вона все одно пам’ятає, як тато вигнав їх у “нікуди”. Мама, працюючи на трьох роботах, зробила так, щоб у Соломії ніколи не було такої ситуації.
Заміж дівчина не збиралася, мабуть, історія батьків так подіяла. Декілька тривалих відносин, але нічого серйознішого.
– Мені й так добре, – Соломія була щирою.
А потім зустріла Володимира.
Чоловік прийшов жити до неї, коли вони зрозуміли, що готові створити родину. Соломія не заперечувала, адже чоловік квартиру винаймав, куди до нього йти? У неї на той момент була вже не та маленька квартирка, куплена мамою, а нова. Велика. Це Соломія вже сама придбала.
Спільне життя, шлюб, плани на майбутнє – все як годиться починалося у них з Володимиром. Все було не дуже швидко. Але в результаті вони стали чоловіком та дружиною. Людмила дуже тішилася, Володя здавався надійним.
У сім’ї Володимира все було не так добре, як у Соломії. Там довго ділили бабусину квартиру та дачі. Володимир, його брат та сестра не спілкувалися роками. Соломія прийняла це як факт, вона не мріяла дружити з усією його сім’єю. Вистачало свекрухи.
– Подивись, як він гарно виглядав у цьому костюмі, – свекруха Інна Павлівна діставала численні альбоми, щоб показати, яким Вова був у дитинстві. — Дуже гарний!
— Так, дуже, — погоджувалась жінка.
Так приблизно й виглядало їхнє спілкування. Соломія чудово розуміла, що мама чоловіка тільки вдає доброзичливість і чемність, адже ще при першій зустрічі Соломія чула, як Інна Павлівна сказала синові: “Ще передумаєш з нею одружитися”.
– Скільки їй років? 38? Навіть на два роки старша за тебе. Я думала, що ти вибереш когось років 25-27. А тут! І красунею її не назвати. Навіщо це все?
– Мамо, припини.
– Хоч готує нормально?
Ось і всі взаємини. Інна Павлівна лише іноді демонструвала, яка Соломія не підходяща для її сина, всіляко натякаючи на це. Потім знову вдавала, що все добре.
Але хоч без конфліктів, і то добре. Усі посміхаються та щось розповідають. Соломію це цілком влаштовувало. Вона знала, що навряд чи сподобається свекрусі.
За час їхнього спільного життя вирішилося питання з квартирою бабусі Володі. Мати її повністю переписала на дочку. Як? Чому? Соломія не втручалася в чужі справи, все ж таки це не її родичі, тільки підтримала Володимира, коли він прийшов дуже сумним і все це розповів.
— Ви обоє старші, ніж Іринка, та й без дітей. Їй куди з дітьми? – так пояснила свекруха те, що сталося.
Ну і забули. Що тут зробиш?
Якщо Володя прийняв це більш-менш спокійно, то його брат образився на маму так, що перестав навіть дзвонити. У це Соломія теж не лізла.
Мама, яка не змогла змиритися з тим, що син перестав із нею спілкуватися, взяла та переписала на нього власну квартиру. Мовляв, аби се добре!
Соломія спробувала поговорити з чоловіком та його мамою перед цим:
– Не варто так робити, – говорила Соломія, – Що, якщо Юрій не чекатиме, а вимагатиме квартиру зараз? Він зможе це зробити.
– Я сама знаю, як краще.
– Так, Соломіє, ми самі розберемося.
Ну, самі, так, самі.
Єдине питання, яке хвилювало Соломію – що робитиме свекруха, якщо Юрій попросить звільнити його квартиру? Володимир, звичайно, стверджував, що це неможливо, але Соломія на прикладі своїх родичів розуміла, що можливе все.
– Кохана, я не знаю, як тобі сказати, але Юрій сказав, що у мами тиждень на збори. Я з ним говорив, але йому байдуже.
Соломія не здивувалася і спробувала зобразити, що нічого не сталося. Але вже відчула, що доброго нічого очікувати.
– Все буде гаразд, Володю. Переїде до Ірини, там також гарна квартира. Хіба це проблема?
– Іра відмовилася.
– Як це? – подивилася на нього Соломія.
— У сестри діти та ще й новий чоловік, — відповів Володя, — там немає місця.
– Ти ж не збираєшся мені сказати, що…
– Мама поживе в нас. Вона сказала, що збирає речі.
Даремно Соломія ніколи не брала участі в їхніх сімейних питаннях. Якби спочатку пояснила Володимиру, що не можна всім поступатися, то, може, й було б інакше.
– Стривай, – Соломія відступила на два кроки. – Твоя сестра отримала квартиру, тепер твій брат отримав, ти і мама залишилися без усього. На її бажання. Зате я тепер отримаю свекруху? До того ж, на постійне проживання?
– Я ще говоритиму з братом.
– Та марно. Погодишся пустити її зараз – твій брат зрозуміє, що й надалі ми все робитимемо, як йому зручно. Так не піде. Я не згодна.
Соломія взагалі не розуміла, до чого тут вона. Вона в них нічого не просила. Не заважала. Все робила сама. Стерпіла ставлення свекрухи. Аби Володимир зберіг нормальні стосунки з родичами. Але в результаті вона має за все це нести відповідальність?
– Отже, шукай варіанти заробляти більше і орендуй мамі квартиру.
– Ти знаєш, що на моїй роботі більше не заробити.
– Зміни роботу або знайди ще одну! Моя мама колись на трьох працювала, щоб виростити мене і забезпечити житлом.
– Соломіє!
І Володимир спробував завершити розмову. Мовляв, усе вже вирішено.
Соломія все життя все робила для себе, для своєї мами, тепер і для Володимира, бо саме вона заробляла більше, саме вона оплачувала їм усі поїздки та купувала дорогу техніку до будинку. Володимир навіть на продукти не завжди скидався, що вже там говорити.
За її рахунок вони просто хотіли вирішити свої проблеми.
– Або шукай мамі квартиру, або беріть іпотеку, або йди. Я не вирішуватиму проблеми твоїх родичів, які люблять лише себе. Твоя мама все робила для дочки та іншого сина, тільки не для тебе. Мене вона взагалі несприймає. Ні. Ви самі вирішили? Самі. Я намагалася відмовити і дати пораду. Твоя мама у нас не житиме. Крапка.
– Зрадниця, – кинув їй Володимир. Йому довелося піти. Де вони зараз з мамою, Соломія не знає і знати не хоче.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
