Мені було 25 років, коли я дізналася, що чекаю дитинку і вийшла заміж. Звичайно, не так я уявляла своє весілля. Але тоді це було вже неважливо, бо всім серцем я вже любила свого малюка.
Наше сімейне життя з чоловіком Максимом було якимось надто звичайним, чи що. Напевно, я не приділяла йому належної уваги, бо весь свій час віддавала дитині, коли донечка народилася. А чоловік завжди пропадав на роботі, щоб утримувати нас.
І в якийсь момент все пішло навперейми. Чоловік чесно зізнався, що у нього є інша і хоче розлучитися. Він не хотів розходитись з конфліктами, пообіцяв вчасно платити аліменти. А в мене, якщо чесно, не було жодних сил щось з’ясовувати. Та й навіщо?
Розлучення принесло в моє життя відразу кілька проблем. По-перше, нам із Соломійкою треба було десь жити. А по-друге, мені потрібна робота. Я розуміла, що не впораюся сама, і попросилася на якийсь час до батьків. Вони жили за містом і в цілому ні в чому ніколи не відмовляли. Місця у них було багато.
Коли батько дізнався, що я розлучаюся, сказав тільки: «Життя самостійної людини починається тоді, коли вона готова стати відповідальною». Мама виділила нам із донечкою кімнату на другому поверсі. Але сказала, що жити тут просто так я не буду. Мовляв, я вже не дитина, тож за все треба платити.
Спочатку ми жили у батьків у борг, бо я шукала роботу. А коли я знайшла її, треба було відшукати для донечки няню. Але бажано, щоби це був хтось, хто готовий сидіти з дитиною за невеликі гроші. Я розуміла, що знайти таку няню буде складно і вирішила зателефонувати до свекрухи. а раптом у неї є хтось на прикметі.
Хочу відразу сказати, щовзаємини зі свекрухою у нас були добрі. Вона дуже сердилась через вчинок свого сина і підтримувала мене. Коли Софія Дмитрівна дізналася, що я шукаю няньку, зголосилася на її роль.
“За невеликі гроші я й сама можу з онучкою посидіти! Мені не важко, та й ладнаємо ми з Соломійкою гарно. Навіщо шукати чужу людину, якщо є бабуся?”
Так я почала платити свекрусі гроші, а вона займалася донечкою, доки я була на роботі. Мені доводилося на всьому заощаджувати, щоб прогодувати себе та дитину. Удома у батьків все було чітко. Нам навіть виділили окрему полицю у холодильнику.
І мама, і тато були не проти того, щоб ми жили з ними. Але в повітрі постійно витала якась напруга. Наче я сама винна, що чоловік мені зрадив і залишив із дитиною на руках. А може, так і є?
На роботі потоваришувала я недавно з колегою. Коли Юля дізналася про моє життя, була просто вражена. Мовляв, як такі стосунки із такими батьками взагалі можуть бути. Юля бачить, як я постійно заощаджую на собі, і іноді пропонує свою допомогу. Але мені так ніяково!
Не знаю, скільки часу ще знадобиться, щоб стати на ноги. Соломійці наступного року до школи. Мені лячно уявити, скільки турбот з’явиться нових. Думаю, треба шукати ще один підробіток, щоб на все вистачало грошей. Але як знайти в собі сили та не падати духом, не опустити руки?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
