fbpx

Мама вийшла заміж у 36, на цей час це було доволі пізно. Всі лікарі, до яких вона зверталася, говорили, що про дітей думати вже не варто, але мама, незважаючи ні на що, привела на світ мене. Я був єдиною і найулюбленішою дитиною. І ось настав час мамі виходити на роботу, а мені йти в дитячий садок. Минуло стільки часу, а ці три роки я пам’ятаю, до сьогодні

Мама вийшла заміж у 36, на цей час це було доволі пізно. Всі лікарі, до яких вона зверталася, говорили, що про дітей думати вже не варто, але мама, незважаючи ні на що, привела на світ мене. Я був єдиною і найулюбленішою дитиною, і ось настав час мамі виходити на роботу, а мені йти в дитячий садок. Минуло стільки часу, а ці три роки я пам’ятаю, до сьогодні

“Я був у мами єдиним сином, зіницею ока. Вона пізно вийшла заміж, а лікарі в ті роки сказали, що вже нема чого народжувати. Лікарів мама слухати не стала, а послухала своє серце. І на свій страх і ризик прийшла в жіночу консультацію вже на 6 му місяці.

Як ви здогадуєтеся, я був бажаною дитиною: дідусь з бабусею, тато і навіть моя зведена сестричка мене любили. А вже мама і зовсім порошинки здувала зі свого єдиного синочка!

Декретна відпустка була в ті часи коротка. Мамі потрібно було повертатися на роботу. Приїжджати на робоче місце їй потрібно було дуже рано, а перед роботою вона ще повинна відвезти мене в дитсадок.

Щоб встигнути на роботу вчасно, мама їздила на перших автобусах і трамваях, якими, зазвичай управляли одні і ті ж водії. Ми з мамою виходили з трамвая, вона поспішно доводила мене до хвіртки дитячого садка, передавала виховательці і знову бігла до зупинки, щоб встигнути на наступний трамвай.

Не завжди мамі вдавалося встигнути на роботу. І ось після кількох запізнень її попередили, що можуть звільнити. А жили ми, як і всі, досить скромно, тому на одну татову зарплату прожити б не змогли. І тоді мамі довелося прийняти важке рішення: відпускати мене, 3-річного малюка, одного, в надії, що я сам дійду від трамвайної зупинки до хвіртки дитячого садка.

У нас все вийшло з першого разу. Але ці секунди, поки я тупотів до хвіртки, були, як я розумію, найдовшими в її житті. Вона металася по напівпорожньому трамваю, щоб побачити, чи увійшов її малюк у хвіртку, чи все ще блукає, “упакований” в шубу, і незграбні валянках.

І ось через недовгий час мама стала помічати, що трамвай відходить від зупинки досить повільно і набирає швидкість лише тоді, коли я благополучно ховався за хвірткою садка. Так тривало всі 3 роки, що я ходив в дитячий садок. Мама не намагалася знайти пояснення цієї дивній закономірності.

Для неї головним було те, що з сином все гаразд, і вона зі спокійним серцем їхала на роботу.

Ця маленька таємниця відкрилася вже через кілька років, коли я вже став школярем. Ми з мамою їхали до неї на роботу і раптом жінка з кабінки трамвая з посмішкою покликала мене:

– Привіт, малюк! Ти вже зовсім дорослий став! А пам’ятаєш, як ми з твоєю мамою тебе до садка проводжали?…

Минуло вже багато років, але кожен раз, проїжджаючи повз ту саму зупинку, я знову згадую цю історію, і на серці відразу стає тепліше від доброти тієї незнайомої жінки…

Автор – Семен

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page