Мама вирішила до нас прийти в понеділок, бо на сам Великдень вона їздила до мого старшого брата і невістки. Ми з мамою не дуже близькі, бо вона у мене людина, яка на перше місце ставить всілякі матеріальні цінності. Та й таке.
Але вона моя мама і я люблю і завжди рада була бачити. А тепер навіть не знаю.
Та розповім вам про все спочатку. Я молода мама чотирьох місячної донечки Анжеліки, ми з чоловіком живемо окремо від батьків, у власній квартирі, яку купили самі.
Моя мама, маючи ключі, могла могла прийти до нас додому коли хотіла, навіть коли нас вдома не було. Перекласти наші речі, прибрати чи навпаки відпочити.
З часом я попросила маму більше так не робити і забрала ключі. І відтоді наші стосунки стали дуже прохолодні. Зате ми зажили спокійно. Мама лиш іноді заходить побачитися з онучкою.
Так сталося і в понеділок. Я якраз в цей час збиралася в магазин і щоб не брати з собою коляску, погодилася залишити Анжеліку з бабусею.
Я сказала мамі, що робити з дитинкою. Але мама запевнила мене, що виростила нас з братом та ще й племінника, тож легко впорається.
Коли я повернулася додому, отетеріла від побаченого. Мама сиділа у залі, пила чай та дивилася серіал. Анжеліка плакала у своєму ліжечку і бабуся не звертала на неї жодної уваги.
У цей момент додому приїхав мій чоловік на обід і, оцінивши всю картину, попросив мою маму більше не з’являтися в нашому будинку.
Тепер мама не відповідає на мої дзвінки, але я підтримую чоловіка. А ви що скажете? Я мені спілкуватися тепер з мамою? Що можете порадити?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено
