Мама вирішила свою квартиру переписати на мене, а брату Дмитру це дуже не сподобалося, на його думку, якщо у мами двоє дітей, то і квартиру вона мусить ділити на двох. Але ж у брата вже вседобре із нерухомістю, а я живу під одним дахом із мамою чоловіка. Тому, я вважаю, все справедливо, а брат просто не дає тепер мамі проходу.
– У тебе двоє дітей, а ти так несправедливо квартирою розпорядилася, – ходить за мамою Дмитро.
У нас із Дмитром одна мама, але різні батьки. З обома вона розлучена, але брат зі своїм батьком добре спілкується, а от мені спілкуватися нема з ким, мого тата вже намає на світі.
Я – старша дитина. Діма молодший за мене на дев’ять років. До моїх восьми років ми жили з моїм татом, а потім мама взяла мене в оберемок і пішла до своїх батьків. Пізніше зустріла батька Діми.
У мене з вітчимом були добрі взаємини. Зближуватися особливо нікому з нас було не потрібно, він не чіпав мене, я не чіпала його, все всіх влаштовувало. Їхній з мамою шлюб тривав десять років, а потім вони розлучилися і вітчим поїхав у інше місто Мама з братом залишилися жити у квартирі, яка їй дісталася від бабусі з дідом, а я поїхала вчитися.
Мій тато пішов із життя, коли мені був двадцять один рік. Після себе він не залишив нічого, навіть добрих спогадів. Батько брата живий досі і активно спілкується із сином та онуками. Коли брат одружився, батько подарував йому на весілля квартиру, отже Дмитро у нас з житлом.
Я вийшла заміж на три роки раніше за брата, мені було двадцять шість років. Мені ніхто квартир не дарував, тому ми з чоловіком пішли жити на орендовану квартиру. Але потім почалися труднощі з роботою, тому ми опинилися у свекрухи, на превеликий мій жаль.
У цей час брат жив із мамою, а після весілля разом із молодою дружиною переїхав до нової квартири, яку йому подарував батько.
Я Дімі, чесно кажучи, заздрила, мені від батька дісталося лише по батькові, навіть прізвище після розлучення мама мені змінила, дала своє дівоче. А у Діми своя квартира у двадцять років!
Брат же все сприйняв як належне. Навіть не порадів особливо. А я, яка була в положенні і жила зі свекрухою, лише сумно зітхала. Наче й брат з’їхав від мами, а мені все одно доводилося жити з мамою чоловіка, бо Максим відмовлявся жити у тещі.
Свекруха Тамара Богданівна у мене нормальна. Але все одно хотілося більше свободи і простору, а в її будинку – її порядки та правила. Та й новина про те, що вона найближчим часом стане бабусею, Максимову маму теж не втішила, бачити немовля на своїй території вона не горіла бажанням, але й вказати нам на двері не могла. Коротко кажучи, якось там усе складно.
Мама, знаючи нашу ситуацію, що ні про яку оренду, купівлю чи іпотеку у нас із чоловіком не йдеться на даний час, вирішила відписати на мене свою квартиру. Щоб я не залишилася без житла і в разі чого щоб мені було куди йти. Своє рішення вона не приховувала, і Дімі про це теж сказала.
Ось тут і почався цирк із кіньми. Брату дуже не сподобалося таке мамине рішення.
– У тебе двоє дітей, а ти так не справедливо квартирою розпорядилася! Це і мій спадок теж!
– Тобі батько житло подарував, воно тільки твоє, а сестра нічого не має, – пояснює мама, але Дімка чути не хоче нічого.
На його думку, те, що дарує йому батько, нас не торкатиметься, треба окремо розглядати мамину квартиру. А вона мала після мами дістатись нам у рівних частках. Так було б чесно, а зараз виходить, що мати залишила сина без спадщини через доньку, яка своє наживати лінується.
Брат мамі довго намагався пояснити, що вона його утискає, але мама свого рішення не змінила. Тоді Діма заявив, що мамі онуків не бачити, раз вона його за сина не вважає, і перестав спілкуватися.
Я мамі казала, що вона може все переграти, грець з нею, із цією квартирою, розберемося якось, але мама закусила вудила.
– Не треба так зі мною! Так, двоє дітей, і я хочу, щоб у обох все було добре. Тому й квартирою розпорядилася так, як вважаю це справедливим. Якщо твій брат думає інакше – його проблеми.
Я з Дімою теж намагалася поговорити, достукатися до нього, пояснити, але він переконаний, що я сама маму намовила на таке рішення. Начебто вже сам батько, дорослий одружений чоловік, а поводиться на рівні ясельної групи, наче хлопчик дитсадкового віку, чесне слово.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
