– Мама вже чотири роки просила привезти до неї в гості онуків! – розповідає тридцятирічна Анна. – До цього року ми все не наважувалися на поїздку: я ще другу дитину очувала. Цього літа, нарешті, зібралися і приїхали. І що ти думаєш? Мами вистачило на п’ятнадцять хвилин! Рівно! Через п’ятнадцять хвилин стало ясно, що внуки її просто дратують!.. Що робити? Від’їзд тільки через місяць, а я вже рахую годинни…
– Так може, тоді не варто рахувати години? Поміняти квитки і їхати додому прямо зараз, якщо дійсно все так погано?
– Квитки, на жаль, взяли неможливо. Шкода втрачати гроші. Та й сваритися не хочеться. Але я вже близька до того, щоб тупо купити нові квитки на найближчу дату і бігти, втрачаючи тапки! Звичайно, якщо ми демонстративно поїдемо, батьки образяться. Але сил на це гостювання вже немає ніяких… Розумієш, внуки мамі в тягар… Невже так буває?
…Анна з чоловіком сім років тому виїхали з крихітного містечка. За цей час цілком влаштувалися в столиці, платять іпотеку, народили двох дітей. Їх старшому синові чотири роки, другому скоро виповниться два. У місто ближче до сина переїхала свекруха, вона трохи допомагає Ганні з дітьми.
Батьки ж Анни так і живуть в рідному містечку, як багато років тому.
Онуків батьки бачили тільки на фото і по скайпу, дуже з цього приводу засмучувалися.
– Я так люблю наших хлопчиків! – розповідала мама дочки по телефону. – У мене на тумбочці стоїть їх портрет, де вони на стільчиках сидять в білих сорочечках. Такі милі! У мене серце рветься, що я не поруч з ними!
Мама активно кликала доньку з дітьми в гості – у них в містечку, мовляв, для малюків просто рай. І повітря свіже, і свої овочі з грядки, і полуниця, і ліс, і річка.
– Приїжджайте на літо! – вмовляла Анну мати. – Ми ремонт в будинку зробили, купили нові меблі. Всі чистеньке, нове! Вас поселимо в окремій кімнаті, ми там вже все облаштували для тебе і хлопців… І чоловік твій теж нехай приїжджає, ми всім раді. Привезіть нам онуків, благаю!
Чоловік Анни в гості до тещі їхати відмовився, у нього робота, але саму ідею подорожі сім’ї гаряче підтримав. Дійсно, потрібно показати бабусі онуків, до того ж ліс, річка, полуниця з грядки… На все літо Анна їхати все ж не наважилася, взяла квитки на місяць – з середини липня по середину серпня.
– Мама ще образилася, що, мовляв, так недовго. За чотири тисячі кілометрів летіти все-таки… Але я боюся, що і місяць не витримаю!
Матері Анни – п’ятдесят шість, вона активна енергійна жінка і неймовірна чистюля. Вдома у них завжди ідеальний порядок. Навіть коли Анна була зовсім маленькою, ніякого розгрому від неї, як стверджує мама, не було.
Зате, якщо вірити мамі, діти у Анни – просто поросята якісь.
Анна намагається стежити за дітьми, проте до місця їх не прив’язати. Щоразу, заходячи в кімнату до онукам, мама картинно хапається за голову, а потім з важкими зітханнями і похмурим виразом обличчя починає все поправляти, підбирати, протирати і складати.
Онуки ж, як на гріх, важких зітхань і докірливих поглядів немов би не помічають.
– Так не можна! – вимовляє мама дочки. – Ти зовсім не виховуєш дітей. Діти не привчені до порядку, не бережуть речі, все бруднять, ламають, мнуть, розкидають… Ну ось, подивися: книжку взяв, кинув, втік з кімнати… Так хіба можна?
Анна не любить конфліктів і розборок, а й нескінченно ходити за дітьми, все поправляти і прибирати, теж уже втомилася.
– Вони взагалі не відповідають маминим уявленням, які повинні бути онуки, – зітхає Ганна. – Шумлять, кричать, влазять у розмову, перебивають дорослих, розкидають іграшки. Від них усюди крихти, сліди пальців або ніг, суєта. Вчора на світлий килим пролили сік – ооо, я думала, ну все, тепер мені кінець. Добре, що мама була в магазині в цей момент! Я замивалося, замивалося, півгодини терла всім, чим можна…
– Відтерло?
– Трохи. Але все одно видно пляма, якщо придивитися. Поки не помітили, нічого не сказали. Але поки я затирала пляма, хлопчаки ще подряпали ламінат… Мама тепер каже, що після нас доведеться знову робити ремонт. І мені вже здається, що вона не жартує. Не знаю… Я роблю зауваження, звичайно, коли хлопчаків конкретно заносить. Але це маленькі діти! І зробити так, щоб вони днями сиділи на стільчиках, як на фото на маминій тумбочці, на жаль, не можу…
Анна важко зітхає.
– Я думала, в гостях у мами відпочину. Вона буде займатися онуками, а у мене з’явиться вільний час. Як би не так. Я весь час в напрузі, бігаю за дітьми, виправдовуюсь перед мамою, шукаю по дому п’ятий кут і дочекатися вже не можу, коли, нарешті, закінчиться цей місяць…
Як вважаєте, винна дочка, що не виховала дітей двох і чотирьох років і не привчити їх до тиші і порядку?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
